Розділ 2

У лабораторії запала тиша. Я стояла і таращилася на свою покраснілу руку, що стрімко вкривалася пухирями, тілом пронеслася хвиля пекучого болю.

- Ай! – затрясла рукою, намагаючись прогнати болісні відчуття, та вони лише посилились. Тоді я побігла до раковини і підставила почервоніле місце під потік холодної води. Наступив момент блаженства.

Маги навпроти також прикували свої погляди до моєї кінцівки. Першим оговтався Карлайн.

- Ілаю, ти можеш приготувати мазь, щоб заживити магічні опіки? – звернувся він до алхіміка.

- А хіба леді Оксана не може зцілити себе сама? – пронеслося кімнатою питання.

- Ні. Це і є та причина, через яку наша спільна знайома вирушає на Тею. Планує зустрітися з магами духу аби ті проглянули її потоки магії та допомогли усунути конфлікт. – чарівники говорили так, ніби мене тут немає. Дуже мило. Вирішила нагадати про себе.

- Мені хтось допоможе? Хоча б пантенолчику принесіть. – попросила я і мої слова швидко дісталися цілі. Ілай заметушився над столом, змішуючи щось докупи.

За кілька хвилин він підбіг до мене та облив уражене місце якоюсь коричневою жижою. Беее... Щоправда одразу стало краще, біль потрохи минав, а саму долоню ніби заморозили.

- Дякую. – полегшено зітхнула я та подякувала зіллєварові.

- Немає за що. Зараз накладу пов’язку. – він заметушився, замотуючи мою руку у бинт. – І давно це у вас?

- Почалося як я повернулася у немагічний світ. Певно щось збилося. Спочатку думала, як повернуся сюди – все стане на місце, але ні. – коротко повідала Ілаю свою історію.

- Співчуваю. – він глянув на мене жалісливим поглядом, мов тато на доньку.

- Дякую. – не втримала посмішки я.

- Окрім кольору твого вогню інші зміни всередині відчуваєш? – запитав десь позаду Карлайн.

- Та наче ні. – алхімік закінчив перев’язку і я розвернулася до артефактора лицем.

- Це вже не погано. – кивнув той до Ілая, вони переглянулися багатозначними поглядами. – Пропоную перевірити як змінилися твої ментальні здібності. Пам’ятаєш закляття передачі образів? Або ні, застосуй те, що випробовувала на Реймондові. Я не зніматиму свій оберіг. – він мимоволі прокрутив каблучку з масивним чорним каменем на правій руці. – Якщо твоя сила стала рівною справжньому менталістові, то ти легко зламаєш мій захист.

- Як скажеш. – на моїх вустах з’явилася хижа посмішка.

- Тільки не змушуй мене мити службові унітази! – одразу уточнив Карл. Ех, а так хотілося... Жарт.

Добре. Закриваю очі, роблю глибокий вдих та видих, згадую плетіння, формую канал зв’язку та пускаю по ньому образ. Карлайн підходить до стелажа з книгами, бере «Основи артефакторики» та розгортає підручник на 105 сторінці. Ііі? Бачу як жовта хвиля магії накриває чаклуна мов павутиння, а в наступну мить той розвертається у бік книг, підходить до полиці, бере загадану мною річ і розкриває. Вдалося!

- Ем... Що я тут роблю? – отямився лорд фон ДеБран. Ілай стояв з роззявленим ротом, а я щасливо посміхалася.

- Яка сторінка? – питаю я.

- Тобто? – не розуміє Карл, тому повторюю питання.

- На якій сторінці розкрита книжка? – він опустив очі на підручник.

- 105. – Я заплескала в долоні. Працює! – Судячи з твоєї реакції, все вдалося. – зробив правильний висновок артефактор. Я швидко закивала головою.

- Ти можеш собі лише уявити, які тепер перед нами відкриються перспективи? – ожив майстер зіллєваріння. – Ми можемо посилити наших магів у кілька раз! Зробити їх нездоланними! – загорілися очі Ілая. Карлайн кинув на мене красномовний погляд, який я одразу розпізнала.

Ми обговорювали такий сценарій. Ех, пробач, дядечко Ілай. Розвертаюсь до нього та накладаю закляття стирання пам’яті, той завмирає. Опісля вкладаю у мозок образ, як вони з Карлом жваво обговорюють застосування павучої отрути у зіллєварінні. Жовте мереживо покриває майстра коконом та зникає. От і все. Чоловік оживає та одразу починає говорити.

- Штука дуже потужна, особливо у зіллях проти зомбі, але ти ж її спочатку дістань! На чорному ринку за 5 мл просять цілих десять золотих! – обурюється Ілай, а я намагаюся приховати щасливу усмішку.

- Ти правий, мій друже. Ціна шкури не вартує вичинки. А чи не піднятися нам на верх, та не пропустити по стаканчику  розкішного напою, що привезла моя гостя з немагічного світу? Клянусь, кращого зілля я ще не пив! – Карлайн підійшов до алхіміка та похлопав того по плечу і вони разом попрямували сходами вверх.

Я вийшла одразу за ними, закривши за собою двері. Моїй радості не було кінця – у нас все вийшло! Тепер залишилося знайти частину закляття, що зберігається у бурштинових і можна вирушати у ще один до біса авантюрний тріп. Здається непевні подорожі – це моя фішка.

Вже в кімнаті я підійшла до дзеркала, розвернулася до нього спиною, зав’язала волосся у пучок, взяла у руки ще одне невелике люстерко і подивилася на своє перше тату. Одразу за лінією росту волосся, на шиї горіла рівним блакитним світлом в’язь символів захисту від ментального проникнення та каналу зв’язку з талісманом-накопичувачем. Сказати, що це виглядало максимально круто – нічого не сказати! Тепер головне слідкувати за рівнем заряду у пилку та вчасно його заряджати. А між іншим, уважно придивившись, я помітила між блакитним бурштинові вкраплення. Хм.. вас теж треба навчитися заряджати. Пошукаю інформацію завтра у бібліотеці Бурштинового замку. З такими думками я попрямувала до ванної, а опісля лягла спати.