1

 - Мамо, мене Сашко на побачення запросив. Не знаю, яку краще сукню вдягнути? Червону чи блакитну? 

- Ти ж знаєш, я обожнюю, коли ти - в блакитному. 

- Ну, як ти так кажеш…

Дівчина покрутилася перед зеркалом, нафарбувала губи, взяла сумочку і вже мала виходити. Але раптом підійшла до мами, обняла її міцно і сказала так тихо-тихо: “Дякую”. 

Я прокинулася, немов мене облили водою. Ні, так не можна, я вже все вирішила. Все зважила. Я не можу. В мене сесія, практика. В мами - постійно високий тиск. Все буде, але потім, зараз не час. Я не готова. Але її очі і та блакитна сукня… Ні, краще не думати, не уявляти, це просто сон. А снам вірити не можна. Тепер треба зробити все швидко. Встати, вдягнутися, викликати таксі. А від завтра почнеться звичне життя. 

Все пішло не так з самого початку. В під'їзді зустріла Оксану з 31 квартири. Вона не могла завезти візочок у ліфт. Попросила потримати малу, поки звезе його сходами. Ну чому саме сьогодні? Нічого, все спокійно. Не дивитися, не думати… Ну для чого ти посміхаєшся? Така гарненька. Стоп, так нічого не вийде. Йти скоріше, щоб не можна було щось змінити. 

...Таксисту зателефонувала дружина, малий почав повзати, вона так раділа, неначе виграла в лотерею. Ну і що тут такого? Напевно, вираз обличчя її видав, бо таксист вирішив поговорити:

- Знаєте, завжди думав, що після народження дитини, буду постійно втікати з дому. Ну там плачі, зуби і все інше, а все виявилося... Навіть не знаю, як пояснити. Це просто нове життя почалося. Абсолютно інше, і я не уявляю, що може бути інакше. Те, що дає мені син, мені дати не може ніхто. 

Приїхала заскоро. В лікарні сидіти не хотілося. Таке відчуття, що всі знають, для чого сюди прийшла. Краще тут, в парку, так тихо. 

“О, ні, тільки не до мене, терпіти не можу випадкових розмов.”

- А нічого випадкового не буває, ви знали? Можна біля вас присісти? 

Мені аж страшно стало. Вона, що думки читає?

- Життя не буває простим. Рішень простих не буває. Бувають правильні, а бувають зручні. Бо нам так краще. Колись було інакше. Колись думали про інших більше. А не тільки про себе. Я виростила трьох дітей. Зараз в кожного своя сім'я. Дзвонять рідко, працюють. 2 тижні відпустки на рік - летять по тих туреччинах. А я і не ображаюся. Я люблю їх, аби Бог здоров'я їм давав. То найголовніше. Працювала ціле життя, але робота - то таке, все забулося, але діти, ось тут дійсно відчуваю, що залишаю щось на землі. 

- Вибачте мені треба йти. Всього найкращого!

 “Ну що ж це таке? Та, що ви всі розумієте? Сенс життя. Відчуття щастя. А гроші, житло, кар'єра, освіта? На все плюнути? А те, що 4 роки ночами не спала, вчилася, то куди? Все знехтувати? Я все роблю правильно. Лікар казав, що то швидко. Треба зробити це і просто жити далі”

...20 років по тому

- Мамо, а ти віриш снам?

- Так, донечко, вірю. А що тобі наснилося?

- Що мені Сашко пропозицію зробив. Як думаєш, збудеться?

- Впевнена, що так. Знаєш, колись давно мені приснилася ти. Не повіриш, така точно, як зараз. Я тоді щойно дізналася, що вагітна. Це було диво. Як і ти у моєму житті. Найбільше диво :)