Епілог

Діана уважно розглядала себе в дзеркалі… На ній було красива сріблясто-біла сукня довжиною до коліна, у якої спідниця позаду була трохи довшою, ніж спереду. Білі туфлі на невеличкому каблучку пасували до цього образу, так само, як і срібляста сукня. Прикрас Діана майже не одягала – лише невеличкий срібний браслетик і медальйон у вигляді знаку «інь та янь», лиш там поєднувалися у собі дві стихії – вогонь та вода. Це був подарунок на сімнадцятиріччя замість того старого медальйона, що був у вигляді сонця, які носили усі з народу вогню. Звісно, Діана зовсім не пам’ятала його, але не сумнівалася, що колись носила його. Сонце – це символ народу вогню. Тепер же новий медальйон поєднував дві стихії, тож це було таким-собі знаком володарки блакитного вогню, якій підкоряються і вода, і полум’я.

Плечі прикривало довгеньке яскраво-руде волосся… Діана довго ще не могла звикнути до цього нового кольору. Як не дивно, вона помітила лише згодом, що волосся змінило колір.

А очі залишилися блакитними. Хоча мама казала, що з самого початку вони були карими, але потім різко змінився колір, коли Діана втратила майже всю свою енергію при боротьбі з Орденом.

За те, тепер у неї було руде волосся і блакитні очі. Одне від племені вогню, інше – від народу води. Це й означало, що вона відносить і до тих, і до тих, тобто, є фактично «містком» між двома народами. А вогонь її – блакитний…

– Довго ти ще перед дзеркалом красуватися будеш? – нервово запитала Яна, увірвавшись до кімнати. – Такими темпами ми й запізнитися можемо…

– Уже йду, – мовила Діана і, кинувши останній погляд на своє відображення в дзеркалі, вийшла з кімнати разом із Яною.

Сьогодні було Свято Води. Воно відбувалося у палаці Перлина, що було в одному з міст водяного народу. Діана вже кілька раз бувала там, коли жила зі своїми прийомними батьками – Марією та Льонею… але тепер вона вперше буде тут як володарка блакитного вогню.

Минуло пів року з того часу, як закінчилася їхня «лісова пригода». Незадовго після того Наум віднайшов Романа Беркаля, брата-близнюка Богдана, і розповів йому все, що трапилося. Як виявилося, чоловік нічого не знав про родину Богдана, адже брати перебували не в надто близьких стосунках. Як тільки він дізнався, що дружина Богдана, а також її дочка, залишилися на вулиці навіть без даху над головою, то одразу ж погодився прихистити їх. Відтоді Ліза та Ліля жили разом із сім’єю Романа.

Нік зміг остаточно поправитися і тепер був у гарній формі. До речі, його сім’я тепер жила разом у повному складі: щасливі батьки, Нік, Мік, Марго та Давид. Велика сімейка, що ж тут сказати. Головне, що тепер вони усі були щасливими.

До речі, ось, вони усі вже чекали й на сім’ю Діани. Також там зібралася пані Катрина з Матвієм, які нещодавно заїжджали погостювати. Цього дня вони домовилися усі зібратися, щоб разом відправитися на Свято Води.

Діана та Яна вийшли з будинку останніми, інші вже давно їх чекали.

– Як завжди, красуня, – зробив комплімент Нік, зустрівши Діану, чим змусив її трохи почервоніти.

Можливо, Діана вже й відчувала до нього значно більші почуття, ніж просто дружба… Але вона не готова ще була цього визнати. Проте Нік уже починав відкрито проявляти свою симпатію.

Свято починалося пізно ввечері, коли на небо зійшов срібний місяць. Усе було так само, як і раніше… Але Діана тепер усе сприймала ніби по-іншому.

Так, вона стала іншою людиною. Можна подумати – всього якихось пів року минуло, взяти навіть, від Свята Вогню, а як сильно змінилася Діана… І вона була рада тому, що сталося. Хоча, це було й не найкраще, що могло статися, але завдяки Незабудці Діана змогла змінитися. Змогла віднайти свою справжню сім’ю, друзів і себе.

А все погане залишиться лише у неї в спогадах…