Розділ 4. Перший спалах вогню

Перший спалах вогню

Сьогодні був День Вогню і Нік вперше за довгий час зустрів її.

Вона сильно змінилася, але все ж залишалася собою. Шкода, що вона цього не знає. І що вона їх не знає…

Тепер вона мала прекрасні блакитні очі. І біле, мов сніг, волосся. Як же йому хотілося повернути до неї, познайомитися заново!.. Але всі домовилися не робити цього. Чомусь вирішили, що так буде краще.

Можливо, це було і справді так. Нік пригадував, що кілька років тому вона казала, що не хотіла б мати такої сили, як блакитний вогонь. Що хотіла б позбутися цієї відповідальності. Що ж, вона отримала бажане. Але втратила те, що вважала найголовнішим – друзів та сім’ю… І щоб вони не нагадували їй минуле, щоб не давили на те, що вона й так забула їх, щоб вона не відчувала свою вину, вирішили, що тепер вона матиме нову сім’ю та нових друзів. І нове життя.

Власне Ніку змиритися з цим було вкрай важко. Адже на той час Діана була дівчиною, що подобалася йому. Тепер він виріс і зрозумів, що кохає її. Хоча це було дивно, адже вони зовсім не спілкувалися. Він мав зробити вигляд, ніби й не знав її і взагалі забути. Так як і вона це зробила… ненароком.

Але він не міг її забути, хоч як би не старався. Два роки, ці довгі два роки, він жив, весь час згадуючи її. І тепер, коли він зустрівся поглядом з її пречудовими очима, він немовби втонув і тій блакитній безодні. Нік так і завмер, дивлячись на неї. За ці два роки вона трохи підросла і стала ще красивішою… Як не хотілося відривати погляду!.. Але Яна наполегливо смикала за рукав.

– Ми ж домовлялися, – прошипіла вона.

– Так, я знаю… – Нік тихо зітхнув. – Пробачте.

Звичайно, друзі знати про його почуття. Було б дивно, якби він зміг від них щось приховати… Вже буквально за місяць Ніку довелося все розповісти. Звісно, друзі підтримали його та зрозуміли.

– Повір, ми розуміємо тебе, – говорила Ліна. – І знаємо, що ти почуваєш… Але так склалося і тепер доведеться все… залишити.

– Я знаю. Так буде краще для неї.

– Ми б теж хотіли повернути її, – мовила Яна. – Але тепер доведеться змиритися з цим… що тепер її немає. Не існує тієї Діани, що була з нами.

Так. Діани Янар, володарки блакитного вогню, вже не існує. Тепер є лиш її залишок – Діана, дівчина з народу води. Зовсім інша людина. І вона ніяк не пов’язана з ними.

Але Нік не хотів миритися з цим! Вона досі жила в його серці і була поруч. Він просто жив з цим далі. І ніколи не полишав надії, що вона ще повернеться… хоча це було безглуздо. І дуже важко.

Особливо, сьогодні, коли йому довелося збрехати Діані. Довелося сказати, що вони не знайомі. Так було правильно.

Чому, коли сьогодні вони зустрілися поглядами, здалося, ніби вона впізнала його… Та ні, це дурниці. Вона ж усе забула…

– І чого вона пішла за нами? – бурмотіла під ніс Ліна. – Чого їй треба? Вона ж забула нас, то нехай не чіпляється…

– Ліно! – вигукнула Яна. – Вона ж цього не хотіла.

Вони піднялися на третій поверх, щоб не залишатися там, де Діана. На даний час найкращим виходом було уникати її.

Раптово вимкнулося світло.

– Що це таке? – здивувалася Ромка, роззираючись довкола.

За хвилину почалася паніка – знизу люди бігли наверх.

– Це вона… – прошепотів Нік. – Незабудка.

– Чого це ти так вирішив? – здивувався Лу.

– Вона ж казала, що зробить усе, щоб вийти на Діану. Вона прийшла за нами.

– Чого їй ще від нас треба?! – вскипіла Ліна. – Вона вже забрала нашу силу керувати вогнем, чого вона ще хоче?!

– Я не знаю, – відмовив Ян, намагаючись заспокоїти сестру. – Ніхто не знає. Але думаю, зараз ми дізнаємося…

***

Всюди була паніка. Люди не знали, що робити. Адже прийшла вона, Незабудка.

Всі знали, що зараз щось трапиться. Адже Незабудка не приходить просто так. Вона вимкнула світло у всьому «Преміум-Во». Діана майже нічого не бачила, тому продовжувала сидіти на диванчику. Але було дуже страшно.

А тоді побачила це. Щось чорне і незрозуміле. Воно окутувало руки Незабудки, виривалося з її спини, лишало слід після неї. Щось схоже на вогонь, але чорне. Воно не випромінювало світло, а скоріше, поглинало його…

Незабудка минула Діану та інших людей, що тут були. Спокійно пройшла зал, відкидаючи з дороги усіх, хто їй заважав.

Діана так і сиділа в заціпенінні, доки вона не пройшла. Вона стала підніматися на наступний поверх. Не тямлячи, що робить, Діана нишком рушила за нею.

На третьому поверсі було більше вікон, тож, було хоч щось видно. Тут була така ж сама паніка. Цього разу на третьому поверсі розташувався ярмарок. Діана побачила там справжній апокаліпсис: ятки були перевернуті, у них, наче в окопах, ховалися люди. Незабудка зупинилася, ніби виглядаючи когось серед цього хаосу. А тоді рушила вперед.