Розділ 1. Тривожні сни

Тривожні сни

Квітка була красивою – блакитною, немов безхмарне небо… як вода в океані. Яскравою, неначе іскра вогню. Діана повільно підійшла до неї. Виникло невпинне бажання зірвати її. Але як тільки дівчина простягла до неї руки, наткнулася на невидиму перешкоду. А тоді квітка стала різко віддалятися від неї й канула в небуття, зникнувши з поля зору.

Діана прокинулася.

***

Тут ранки завжди були темними. А небо постійно було затягнуте хмарами. Діана пам’ятала небо з того світу, але зараз вона жила тут. Та не можна було сказати, що вона була незадоволеною.

Діана завжди прокидалася першою. Марія та Льоня – її теперішні батьки – любили прокидатися пізніше, особливо, на вихідних. Діана готувала сніданок, після чого йшла будити батьків. Їм дуже подобалося, коли Діана готувала, адже робила вона це справді чудово.

До тринадцяти років Діана зростала в дитбудинку – вона це добре пам’ятала. І те, що їй там не подобалося, теж. Одного разу вона вирішила звідти змитися, сівши на автобус, що їхав до великого міста. Але по дорозі сталася аварія…

Далі вона нічого не пам’ятала. Прокинулася вже в лікарні. Там були дивні люди… Здавалося, ніби вони знали Діану, але вона їх ні…

До того ж, виявилося, що вже минув рік відтоді, як вона покинула інтернат. Лікарі сказали, що Діана весь цей час пробула в комі… ніби.

Задавши кілька питань, її кудись відправили. Так вона опинилася тут – в місці, де завжди зима…

Її батьками стали Аквові Марія та Леонід – люди води. Саме так. Вони належали до незвичайного народу, що міг керувати водою… Як виявилося, Діана теж мала цей дар.

Звичайно, усвідомити все це було вкрай важко. Але минуло кілька років і Діана прижилася в цьому місці. Зараз їй було шістнадцять, вона завершувала останній клас школи. Щоправда, у керуванні водою вона відставала, тому всі канікули їй доводилося тратити на те, щоб наздогнати своїх однокласників.

Тут всі були такі ж, як і вона – мали світле волосся, бліду шкіру. Вони також не переносили палкого сонця й добре витримували холод.

Кожен, хто керує водою мав свій рівень. Всього їх було три – кришталева, лазурна та сапфірова. Перша – найнижчий рівень. Він досить поширений, включає звичайне керування водою. Лазурна має додаткову можливість – проникати в чужі думки. Але цим важко навчитися контролювати, адже не варто до всіх у голову залазити… До того ж, треба і всій мозок захищати навчитися. Сапфірова вода, крім попередніх властивостей, дозволяє людині перетворювати воду на лід і керувати ним. Але це досить складне мистецтво.

Діані визначили рівень сапфірової води, що вкрай здивувало дівчину. Але саме це дозволило їй швидше навчитися керувати водою.

Народ води має довгу історію. Це, скоріше, царство, адже здавна тут правлять царі. Раніше це була династія. Одного дня один із таких, цар Анрутаз, розпочав війну проти народу вогню. Так, це ті люди, що керували вогнем. Вони були повною протилежністю народу води. І тому останні вирішили винищити інших. Точніше, це вирішив сам цар Анрутаз. Він відправляв усіх чоловіків в армію, щоб нею винищувати народ вогню.

Але одного дня ця війна завершилася. Між двома народами постала дівчина, що мала унікальний дар. Дар, що поєднує дві стихії – вогню та води. Ця сила – блакитний вогонь. Зусиллями двох народів, війна припинилася.

Діана Янар – велика людина, хоча на той час була ще зовсім юною дівчиною. Її дар – блакитний вогонь, що трапляється один раз на тисячу років. Завдяки йому вона не лише зупинила війну двох народів, а й вберегла людей від небезпеки.

Від батьків Діана чула, що тоді не лише двом народам, а й звичайним людям, загрожувала велика небезпека – страшна організація, що звалася Орденом, а очолював його такий собі, Богдан Беркаль – брат-двійник теперішнього президента країни Романа Беркаля. Наразі злодіяння Ордену припинили, а всіх його учасників засудили на довічне ув’язнення.

На диво, володарка блакитного вогню – тезка Діани. Але з розповідей Марії та Леоніда, дівчині стало ясно, що вони геть не схожі. Діана Янар була родом з племені вогню, мала унікальний сильний дар – блакитний вогонь… Смілива, відважна, енергійна… Вони просто повні протилежності, не зважаючи на однакові імена.

Аквова Діана – шістнадцятирічна дівчина з блакитними очима, білим, мов сніг, волоссям, блідою шкірою та дещо розгубленим поглядом. Такою себе вона бачила в дзеркалі. Діана навчалася в останньому класі спеціалізованої школи, мала кілька друзів та товаришів, загалом, звичайна дівчинка з народу води.

Але є один момент.

В душі весь час вирувало дивне почуття, що не полишало її з того дня. Коли вона прокинулася в лікарні. Кудись подівся один рік її життя. Хоча Діана цього зовсім не пам’ятала. Вона намагалася розпитати в лікарів, що трапилося, але їхньою відповіддю було лише одне – кома. Та Діану лякали сумні й налякані погляди тих людей, що першими навідалися до неї в палату. Вони були майже всі руді… схоже, з племені вогню.

Діана туманно пам’ятала той день, коли тікала з інтернату. Але чи був тоді хтось із нею? Вона не пам’ятала… Ніби, вона тікала не сама, але з ким? Вона нікого не могла згадати.