Розділ 15

Зірвана квітка

Довкола була паніка. Ніхто не знав, що коїться. Точніше, всі були в курсі подій, але що конкретно відбувається?

– Ми ж усе продумали до кінця… – розпачливо шепотів Наум. – Як так трапилося..? Ця маленька дрібниця зіпсувала все! Ми ж навіть не знали, що вони тут якусь… огорожу поставили!

– Так, треба зберігати спокій, – говорила пані Катрина. – Ще паніки нам тут не вистачало! Давайте спробуємо знайти вихід… Ця невидима стіна схожа на такий-собі купол, що утворився навколо будівлі Ордену… Тобто, нам її не перелізти.

– Може, зробити портал на той бік? – запропонував Матвій.

Катрина та Наум здивовано глянули на нього й закліпали. Точно! Портал… І як вони могли забути про це? Адже можна просто зробити портал всередину й пройти туди.

Пані Катрина миттєво підскочила на ноги й викликала вогонь. Яскраво-червоне полум’я утворило вертикальне кільце, незабаром портал був майже готовий. Діана побачила, як по іншу сторону невидимої перешкоди також з’являвся такий же портал. На якусь мить на заміну розпачу з’явилася надія…

Але що це?

Портал раптом заіскрився і згас…

– Що? – вихопилося в пані Катрини.

Вона здивовано глянула на свої руки й спробувала ще раз. Але результат був тим самим. На обличчі в жінки застигла спантеличена міна.

– Ця штуковина не пропускає вогонь вза-га-лі, – врешті мовив Наум. – Ви ж знаєте, що між порталами з’являються непомітні вогняні зв’язки. Їх важко зафіксувати, але можливо. Саме завдяки їм ми можемо відстежувати портали. Але якщо зв’язки руйнуються, то й портал також згасає. Тож, цей купол взагалі нічого не пропускає, навіть невидимих часточок вогню.

– Капець… – вихопилося з вуст пані Катрини.

Маленька надія, що ледь встигла з’явитися в Діаниному серці, вмить згасла.

– Може, варто спробувати телепорт… – замислився Наум. – Він, на відміну він порталу, зв’язків вогняних не має.

– Так, телепорт спрацює, але який сенс від нього, якщо Діана зможе перенести всього кілька людей? Вона навіть толком ще не знає, як ним користуватися…

– А шкода.

Орден… Орден, що являє собою стільки небезпек… Що приносить біль Діані, мамі, тату, Лу, Лолі, друзям… Усім. Через нього вони всі опиняться в кайданах, люди змушені будуть підкорятися Богданові… Діана розуміла, що цього не має статися. Але нічого не могла вдіяти.

Люди на очах стали марніти, вони щойно втратили останню надію… останню надію на порятунок. Адже незабаром може статися те, чого вже не зміниш. Якщо зараз Орден не зупинити, то його не зупинити ніколи… Діана оглянула всіх, хто її оточував: вони нагадували в’янучі квіти з її сну. Справді, нагадували… Квіти, що вже не мають шанс на порятунок. А все через блакитну…

«Через мене?! – подумалося Діані. – Та ні, ні, це все дурниці… Бути такого не може!»

Спересердя Діана запалила вогонь на долоні, зжала її в кулак й вгатила об цю прозору оболонку. Зашипіло…

Зашипіло?!

Блакитний вогонь випарувався, але кола від удару не пішли. Навпаки, Діані здалося, неначе… купол трохи пошкодився?!

Але це тривало всього кілька секунд. Зараз Діана вже знову вдивлялася в прозору цілу-цілісіньку оболонку.

– Діано, ти чого психуєш? – підбігла до подруги Яна. – Не треба втрачати надію, все ще налагодиться…

Але Діана не слухала її. В серці відновилася втрачена надія.

– Ми не приречені.

Яна здивовано глипнула на подругу:

– Що? Що ти сказала?

У відповідь Діана знову запалила вогонь й вгатила об купол. Повторилося те, що вона бачила: зашипіло, вогонь випарувався, оболонка розруйнувалася на кілька секунд.

– Це ж… – Яні перехопило дух. – Треба повідомити це старшим. Діано, ти знову наш порятунок!

***

Діана знала – це єдина надія на перемогу. Її блакитний вогонь…

– То ти хочеш використати «трубу»… – пробурмотіла пані Катрина, вислухавши Яну.

Подруга вмить придумала, що робити, коли Діана показала, як блакитний вогонь діє на купол. І одразу сповістила все своїй матері.

– А це непогана ідея, – погодилася врешті Катрина. – Але чи готова ти, Діано?

– Ну звісно ж, – кивнула дівчинка у відповідь.

– Тільки ти врахуй, що цього разу ми тобі допомогти не зможемо. Адже для того, щоб повністю зруйнувати цю перешкоду потрібен чистий блакитний вогонь. А якщо ми подаватимемо тобі енергію, то вогонь не буде повністю блакитним…

– Я готова.

Пані Катрину трохи здивувала така рішучість Діани.

– Ти впевнена, що зможеш? – перепитала Катрина. – Для цього потрібно буде дуже багато енергії! Я розумію, що останнім часом ти краще стала керувати своїм блакитним вогнем, але я зрозумію, якщо ти захочеш відмовитися… Ми не будемо тебе змушувати. Ти можеш не робити цього.

«Але якщо я не буду нічого робити, – думала Діана, – то все, що ми спланували йде коту під хвіст. Взагалі – нам усім кінець… Богдан підпорядкує нас собі, закує в кайдани… Але я ж знаю, що серед наших знайдуться сміливі, які будуть перечити йому. Протистояти. Я й сама така. Я не потерплю, щоб хтось керував мною. І багато хто з мого народу не потерпить. Але тоді вже буде пізно… Тоді Богдан може стати непереможним, тоді нас ніщо не врятує… Діяти треба зараз. І я не зможу не докласти зусиль, щоб зупинити Орден».