Розділ 12

Така вона, Діана

– Бос… все готово.

Маленький чоловічок нервово м’яв руки. Богдан Сергійович спокійно пив чай, дивлячись, як сідає сонце за панорамними вікнами його кабінету. Поставивши чашку на стіл, чоловік вдоволено посміхнувся.

– Ледве встигнув, – мовив Беркаль. – Тридцять перше липня… Це останній день місяця. Але ти виконав обіцянку – завершив до кінця липня.

– Босе, останні кілька днів пішли на перевірку… Купол був готовий раніше. Але я хотів впевнитися, що все працює.

– Добре-добре. Запускай вже свій винахід. В мене таке відчуття, що до нас скоро навідаються гості…

***

Радісна новина: будівлю Ордену знайдено.

З цього приводу зібралася нарада щодо того, коли і як йти в наступ. Але чомусь саме в будинку, де жила Діана.

Лу кудись пішов, він спіймав нагоду змитися, доки мама не примусила його працювати. Лола ж була присутня на нараді, а також і Давид. Нік залишився у вітальні, чекати брата.

Діана очікувала, що всі друзі прийдуть і побудуть трохи в гостях, але щось не склалося. Пані Катрина передала «привіт» від Яни і повідомила, що та сьогодні залишилася вдома тренуватися. Певно, намагається контролювати вогонь подумки. Від Ліни та Яна взагалі нічого не чути. Романка ж сказала, що раз такі справи, то вона залишиться у своїй кімнаті і буде малювати. Або відпочивати, бо зранку жалілася, що в неї голова болить.

Діана сиділа мовчки, втупившись в стіну. Нарада лише почалася, і хто-зна, коли закінчиться… А так цікаво, про що вони там говорять! Зібрали народу небагато: пані Катрина, Оксана та Тарас, Матвій, Степан, Роман Сергійович, Наум, кілька членів ГРПВ та ще кілька людей з народу води. Також були ще інші люди, які, загалом, участі в обговоренні не приймали, але їм дозволили бути присутніми.

Поряд тихо зітхнув Нік. Ой! Він же в гостях в тут сидить, а Діана не звертає уваги.

– Може, вогнечаю? – підскочила дівчинка. – А то я щось задумалася й нічого не пропонувала…

– Та нічого страшного, – похитав головою Нік. – Я ж тут просто брата чекаю…

– Так, але все одно треба тебе чимось пригостити, – Діана побігла на кухню. – По-перше, ти мій друг. По-друге, ти тут гість.

За хвилю Діана винесла дві чашки вогнечаю та миску з печивом, поставила все це на столик біля дивану.

– Пригощайся, – мовила Діана.

Нік обережно взяв чашку. Знову мовчанка. Треба було б про щось поговорити. О, може якраз запитати в нього про ставлення до Емелі? Діана хотіла це дізнатися ще з Дня Води…

– Ніку, – почала Діана, – як ти ставишся до Емелі?

Запитання прозвучало незручно, навіть Діана це зрозуміла. Нік здивувався трохи:

– Чому це тебе так цікавить?

Діана зам’ялася. Треба було якось по-іншому почати розмову… А то прозвучало, немов Діані щось на голову впало.

– Та просто так… – мовила Діана, щоб не мовчати.

– Бачив, у вас з нею не надто хороші стосунки, – Нік весело примружився. – Але вона моя однокласниця, тому доводиться миритися.

– Ясно… Тобто, ви приятелюєте?

– Ну, я би так не сказав… Можна сказати, просто не ворогуємо.

– Он воно як.

Знову запала мовчанка. А Емелі просто хоче більше уваги. Чи Нік їй і справді подобається? І Діана вже вкотре задає собі питання: чому її це взагалі хвилює?

– Так ти не відповіла, чому ти цікавишся цим, – нагадав Нік, примруживши свої котячі очі.

– А й справді, чому я цим цікавлюся?!

Діана сердито видихнула, зла сама на себе. Яке їй діло до Емелі? Чи, може, вона хвилюється за Ніка? За дружбу? Боїться, що вони можуть перестати бути друзями?

– Діано… ти чого? – запитав Нік, дивлячись на дівчинку.

Тут Діана зрозуміла, як виглядає збоку. Певно, по-дурному все вийшло. Нічого не кажучи, вона вибігла з кімнати.

***

Це ж треба було так… Просто втекла. Від сорому? А чого соромитися? Подумаєш, задала невдале запитання, ні з того ні з сього розсердилася… Звісно, виглядало, ніби вона зовсім з глузду з’їхала, але ні… треба було все це приправити ще й німою втечею з кімнати!

Тепер Діана й не знала, як на очі показатися. Може, Нік так нічого й не зрозумів, це було б на краще. Але ж Діана навіть розмови нормальної зав’язати не зможе.

Спершу Діана намагалася зав’язати розмову з Романкою, але та не воліла говорити, коли малює. Тоді дівчинка кудись пішла… Діана б хотіла з кимось порозмовляти, але згодом вирішила, що краще побути на самоті. Треба добре заспокоїтися, подумати… Хоча ні, краще не думати.