Розділ 11

Таємниці

Була глибока ніч, але все довкола освітлювалося незвично-яскравим місяцем. Грала спокійна музика, довкола відчувалася спокійна й хороша атмосфера, від якої на душі ставало просторо й легко. Аура сріблястого місяця й перламутрових зірок навіювала спокій. Та ще й тиша, в якій всі завмерли, очікуючи слів першого тосту від очільника народу води.

– Сьогодні вперше на нашому святі присутні наші побратими – люди, що керують вогнем, – говорив Наум урочистим голосом. – І я вважаю, що вони мають повне право на це. Адже ми – не вороги, не протилежності. Всі ми брати. Ми не можемо існувати одне без одного, ми повинні підтримувати своїх побратимів. Вода не потрібна без вогню, так само, як вогонь без води. Людина не зможе жити, не маючи води, але й не зможе жити, не маючи світла й тепла. І навпаки. Тож нехай перший тост буде за нас, братів, та за міцну дружбу народів вогню та води!

Наума підтримав гучний вибух аплодисментів та вигуків. Всі вмить спустошили свої келихи. Напої були спеціально розроблені так, щоб не нашкодили ні людям, що керують вогнем, ні тим, що керують водою.

День Води проводився у величезному палаці, що звався «Перлина». Своїми розмірами він був набагато більшим за «Преміум-Во». А який вишуканий! Діана навіть подумала, що й королеви мають скромніші палаци. «Перлина» була виконана в небесно-блакитних та білих кольорах, частенько траплялися сріблясті орнаменти. До парадного входу вели білі сходи, головні двері були просто величезними (та туди вантажна машина проїде!). Увійшовши, гості потрапляли у простору залу. Освітлювала її прекрасна люстра, яка своїм мерехтінням та дзвоном тисячі підвісок на ній могла завоювати увагу присутніх на кілька хвилин.

Посередині стояв довгий стіл, на якому було виставлено безліч наїдок. В основному це були закуски. Більше столів не було, та й стільців також. Такий собі фуршет. Направо й наліво вели великі, трохи закручені, білі сходи.

На другому поверсі розташувалася танцювальна зала. Освітлювалася вона яскравим сяйвом місяця з панорамних вікон та слабким мерехтінням ліхтариків-зірочок на стелі. Грала спокійна музика. Все це навіювало трохи романтичну атмосферу. Також тут було кілька м’яких диванів та вихід на балкон. Певно, після танцю комусь захочеться вийти й подихати свіжим повітрячком.

На третьому поверсі Діана нарешті побачила невеличкі столики й стільчики біля них. Тут можна було замовити якийсь напій а також щось солоденьке. Народу тут було небагато, всі розважалися на першому та другому поверхах.

Зараз відбувалося урочисте відкриття Свята Води. Розпочалося воно, як тільки на небі засяяла перша зоря. Наум проголосив перший тост, який всі радісно підхопили.

Діана одягнена була в милу блакитну сукню. Вона була трохи коротша коліна й на бретельках. Щоправда, було трохи холодно, але більшість приблизно так і були одягнені. Ну звісно ж, в народі води стійкіші до холоду. Але сукня Діані подобалася: легка, приємна до тіла, прикрашена легким шлейфом. Ліна мала схожу, але білу сукню й без шлейфу. На поясі красувалися три білі троянди. В Романки була більш облягаюча сукня, теж білого кольору, пояс та поділ якої прикрашений був синьою смужкою. Яна мала сукню сріблястого кольору з блакитними рукавчиками. Лу одягнений був у білу сорочку й сірі брюки; приблизно так само одягнений був і Ян, лише брюки були чорні. Нік мав сорочку з коротким рукавом ніжного блакитного кольору, чорні джинси. Наум, до речі, взагалі в шортах прийшов. Виглядало не дуже святково, але тут більшість так одягнені були.

Їжа була дуже смачною. Діана давно не куштувала таких вишуканих страв. З ними могла зрівнятися хіба що мамина випічка. Біля столу було гамірно: всім подобалася їжа, тому й товклися тут. Але Діана втомилася тут стояти, тож пішла на другий поверх, там хоч диванчики є.

В танцювальному залі було трохи темно. Але згодом очі звикли до слабкого освітлення ліхтариками-зірками. Діана присіла скраю на диванчику, що біля панорамного вікна. Лунала музика, спокійна та легка. Тут танцювали пари: як і молоді, так і старші. Діана спостерігала за ними, вивчала кожен рух, що вони робили в танці.

Повітря тут було свіжим, трохи пахнуло солодким. Бліде освітлення надавало романтичної атмосфери. І справді, тут здебільшого танцювали закохані пари… Діана посміхнулася сама собі: і чого вона взагалі тут сидить і дивиться на це все?

Гарна музика… Хотілося також танцювати, шкода, не було з ким. Друзі внизу залишилися, а спускатися до них з таким проханням було б трохи дивно.

Ось танцювала білява дівчина, приблизно Діаниного віку, з хлопцем, що був на рік-два старшим за неї. Трохи далі танцювала десятирічна дівчинка зі своїм, схоже, батьком. Маленька красуня з довгим каштановим волоссям та пишним блакитним бантом викликала в Діани усмішку.

Одна мелодія закінчилася, почалася інша, набагато красивіша за попередню. Діані мимоволі захотілося потанцювати під неї…

Де не візьмись, поруч з’явився Нік. Цікаво, а давно він тут? Діана щось його не помітила… Чи це він щойно піднявся?

– Діано, потанцюєш зі мною?

Ці слова пролунали миттєво, Діана навіть не одразу зрозуміла їх сенс. Фраза застала її зненацька, вона не знала, як відреагувати. Дівчинка глянула на Ніка. Його котячі очі примружилися, на щоках з’явилися ямочки. Діана посміхнулася у відповідь та кивнула. Адже їй щойно й справді захотілося потанцювати…