Розділ 5

Сімейне тепло

Першими змагалися Ян та Нік. Довгим цей бій не був – Нік з легкістю переміг.

«Було б не дивно, якби в кінці-кінців перемогли Емелі та Нік, – думала Діана. – Фактично, вони найсильніші серед нас, адже навчаються в школі пані Катрини третій рік… До речі, в наступному році це вже буде випускний клас».

Але Діана не збиралася програвати Емелі. Друзям, схоже, було дуже цікаво, чим це все закінчиться. Лукас там мало не парі хотів заключити з Ліною, але Нік їх перервав:

– Починайте!

Діана й Емелі одночасно кинулися одна на одну, мов два хижих звіра. Жодна не бажала тратити даремно часу, тож нападали, не стримуючи сил. Діана ухилялася від ударів Емелі й сама атакувала суперницю, контролюючи колір вогню.

Вогонь Емелі змійкою чкурнув до ноги суперниці, але в останню мить звернув догори й ударив дівчинці в живіт. Діана потрапила під удар, адже не очікувала такого повороту. Схоже, цей прийом вчили в наступних класах, адже Діана такого не знала. Від удару дівчинка похитнулася, але не впала. Емелі ледь не виграла!

Та на цьому вибрики не закінчилися. Неочікувані прийоми, що не знала Діана, добряче дошкуляли їй. Але дівчинка знала, як можна перемогти Емелі. Був один прийом, який вигадала сама Діана. Варто було лише дочекатися слушного моменту… якого так не давала суперниця!

Емелі за допомогою вогню підлетіла в повітря й опинилася позаду Діани і, не гаючи часу, вдарила кулаком, на якому палахкотів вогонь, у спину. Дівчинка ледь не впала, але втримала рівновагу, зробивши випад вперед і одночасно розвертаючись. Тепер бій перейшов на ближній.

«Якраз те, що треба, – подумки втішилася Діана».

Прийом, що вона сама вигадала, виконувався в ближньому бою. І Діана хотіла виконати його саме зараз, бо кращої нагоди може вже не бути. Дівчинка запалила вогонь на правій долоні і замахнулася. Як вона і сподівалася, погляд Емелі був прикутий до цього удару. Фальшивого удару.

Діана просто загасила вогонь й опустила руку. А тим часом завдала удару з ноги, чого Емелі не очікувала, адже думала, що Діана вдарить рукою. Поштовх був таким сильним та несподіваним, що Емелі ледь не впала, але втрималася. Та Діана не збиралася чекати, доки вона відновить рівновагу, тож завдала удару ще. Після нього суперниця зойкнула й обережно приземлилася на землю.

– Ух… – зітхнула Діана й втомлено сіла на землю.

– Ур-ра! – вигукнув Лу й кинувся до Діани. – Ти перемогла!

– Велике щастя, – буркнула Емелі, підводячись. – Я піду.

– Що, навіть не досидиш до кінця? – розчаровано промовив Нік.

Емелі глянула на нього, важко зітхнула й сіла осторонь дивитися, чим закінчиться їх турнір. Хоча вона й не мала наміру проводити час з цими… Але й в селищі робити було нічого.

Нік та Діана стали одне напроти одного, це мав бути фінальний поєдинок. Та як тільки вони збиралися почати, як раптом пролунав пронизливий вигук:

– Діано-о!

Дівчинка аж сіпнулася від несподіванки. Кому це вона зараз потрібна?

– Лукасе! – продовжився вигук. – Яно! Ідіть обідати!

Безперечно, це була мама. Діана важко зітхнула й попленталася додому.

– Потім закінчимо, – мовила вона Ніку.

Всі друзі також стали розходитися. Емелі демонстративно закотила очі й сама рушила додому. Діана, Лу та Яна увійшли в хатину й застали там не тільки Оксану й Тараса. За столом у вітальні також сиділи пані Катрина та ще один чоловік у солдатській формі, яку носили всі у спец загоні, що допомагав з окупацією Ордену. Здається, саме він супроводжував Тараса й пані Катрину, коли вони прийшли за Діаною.

– Доброго дня, – обережно привіталася Діана з незнайомцем та вчителькою.

Той лише кивнув. А от пані Катрина підвелася з дивану й привіталася:

– І тобі доброго, Діано. Знайомтеся, це Матвій.

Так, це був він. Той самий чоловік, що супроводжував їх під час проникнення в Орден. Лукас ввічливо привітався з солдатом зі спец загону, а от Яна лише стримано кивнула, немов наслідуючи жест Матвія.

– Діти, ходіть обідати, – мовила Оксана.

Лу, Яна та Діана слухняно пішли столу. Їжа була швидко поглинута, після чого друзі збиралися йти знову тренуватися. Діана вже збиралася виходити з будинку, але відчула на собі довгий та пильний погляд. Дівчинка озирнулася й зустрілася очима з Матвієм. Діана зупинилася.

– Це ж ти володієш блакитною квіткою? – запитав раптом Матвій.

Діана коротко кивнула. Це все, що цікавило солдата в ній? Рука вже потягнулася за ручкою, але раптом пролунав гучний голос пані Катрини:

– Яно, залишся тут, будь ласка. Я б хотіла… поговорити з тобою.

Дівчинка була трохи приголомшена.

– Прямо зараз? – запитала Яна, адже збиралася йти з Діаною й дивитися, чим закінчиться двобій.