Незнайомець
Літо… Як добре нарешті поїхати додому на літні канікули! Ніякого навчання, ніяких домашніх завдань, жодних тренувань… Просто прекрасно!
З моменту закінчення війни між двома народами – вогню й води – в житті Діани багато чого змінилося. Ну, по-перше, ясні зміни були в навчанні. Відтепер діти вчилися не лише керувати вогнем, а й писати, читати, рахувати… Загалом, як усі звичайні діти. І це дуже не подобалося Лу.
Також кожен отримав офіційне прізвище, паспорт чи свідоцтво. Люди з племені вогню вийшли у світ, а в цьому їм допомогли люди з водяного народу, що мали досить великий вплив на звичайних людей. Тепер ніхто не цурався рудих, ніхто не звав їх відьмами. Навіть навпаки – мати дар вогню чи води було доволі круто! Але попри це вони залишалися ховатися в таємних селах, щоб, бува, всякі божевільні кореспонденти не набігли.
Діана мала прізвище Янар. Таке ж мали й батьки, Тарас та Оксана, Лу та Лола. Пані Катрина, виявилося, вже мала паспорт, а прізвище її було Лесма. Таке ж мала і Яна. Ліна та Ян мали прізвище Аден. А от в Ніка, на думку Діани, воно було досить цікаве – Савітар.
Кожен дорослий з племені вогню тепер міг мати справжню роботу серед людей. Вибір був досить різноманітний, але без спеціальної освіти роботу було здобути важко. Тож багато хто працював пожежником (здатність керувати вогнем вельми в цьому допомагала), дехто йшов в армію. Жінки могли бути швачками чи куховарками (кожна дівчина в племені вміла шити й готувати, адже без цього ніяк) або ж займалися сільським господарством.
Лолу дуже зацікавили комп’ютери, тож вона вирішила пов’язати свою майбутню професію з ними. Тож вона зараз наполегливо вчилася, щоб потім вступити в потрібний вищий навчальний заклад і здобути потрібну освіту. В цьому також цікавився й брат Ніка – Давид.
Зараз було літо, тож Діана та її друзі мали канікули в приватній школі пані Катрини. Зараз усі мали роз’їхатися, кожного вдома чекала своя родина.
– Знаєте, – мовила Діана друзям, – а ви приїжджайте до нас всі разом. До того ж, в мене день народження десь скоро має бути…
Так, в Діани день народження чотирнадцятого червня. Так їй сказала мама й тато нещодавно. Дівчинка, звісно, знала, що її день народження десь на початку літа, але в дитячому будинку-інтернаті ніколи його не святкувала. Загалом, там ніхто не святкував дні народження…
Минулого року, коли Діані виповнювалося тринадцять, вона ще була в дитбудинку. Тож тепер це був її перший день народження з сім’єю та друзями. Звісно, хотілося, щоб вони приїхали…
– А було б непогано! – усміхнулася Ліна. – Якщо вдасться батьків вмовити, то ми з Яном приїдемо.
– За мене можеш не хвилюватися, я точно буду, – мовив Лу.
– Та я й не хвилююся, – пирхнула Діана.
– Я думаю, пані Кат… – почала говорити Яна, але затнулася. – Ой, тобто, моя мама не заборонить мені приїхати на твій день народження. Це ж свято… Та й, можливо, я раніше приїду. Буде важко нам довго не бачитися…
– Ага, – Діана сумно похилила голову.
Справді, це літо вона вперше проведе без Яни. Важко буде пережити розлуку. Певно, будуть спілкуватися через посла, адже сумувати будуть неймовірно одне за одним.
– За мене також не хвилюйся, – Нік широко посміхнувся, а на його щічках з’явилися ямки. – Я ж у вашому селищі живу…
– Так, це добре, – мовила Діана. – А ти, Романко?
– Постараюся приїхати, – на обличчі дівчинки ковзнула загадкова посмішка.
Пані Катрина організувала карети, які мають розвозити дітей у їхні домівки. Діана, Лу та Нік їхали в одній кареті, з ними були ще інші учні зі школи, яких вони не добре знали.
За дві години карета прибула на місце призначення. Діана була дуже рада побачити своїх батьків – вона дуже за ними скучила… Востаннє вони бачилися ще зимою, коли закінчилася війна проти водяників.
Тарас був пожежником, та зараз мав відпустку. Оксана займалася домашнім господарством, вона разом з ще кількома жінками утворила товариство, що разом вирощували рослини, а потім продавали їх деяким підприємствам. Лола весь час навчалася, навіть на канікулах, тож допомагати мамі довелося… так, Діані та Лукасу.
Діана ще нічого, а от братик весь час хникав, викручувався й говорив, що це не хлопчаче діло. Він хотів лиш з друзями гуляти, але мама не пускала його, доки не допоможе. Тарасові теж довелося поратися на грядках, але, на відміну від Лу, він уже змирився. Та й Діана була не проти допомагати матері, адже раніше вона таким чином заробляла свої перші гроші.
За тиждень приїхала Яна. Подруги вже встигли скучити одне за одним, хоча не бачилися всього сім днів! Ще за кілька днів мали приїхати Ліна з Яном, а ще Романка. З ними Діана зв’язувалася за допомогою посла.
Одного разу друзі вибралися разом в ліс за грибами. Селище приховувалося в Равликовому лісі. Тож саме в ньому діти й збирали зазвичай гриби. Вже вечоріло, тож довелося підсвічувати шлях ліхтариком.