Пролог

– «В темному-темному лісі

Де слимаків багато є.

Там, в дивовижному місці

Лілія синя цвіте.

Лише раз у тисячу років

Засяє вона блакитним вогнем.

Та віднайти – багато мороки,

Не до всіх обернеться лицем.

Ніжно-синя гарна квітка,

Розцвітає саме там.

Вона є, немов та мітка,

Що зруйнує Орден Зла».

Цей голос лунав дзвінко, ці слова почув кожен присутній. Запанувала тиша, всі ще вдумувалися в сказане у вірші. Тоді раптово пронісся грізний суворий чоловічий голос:

– Чудово. Тобто, нічого чудово тут немає. Віднайти цю синю квітку та знищити її! Ніщо не має стати на перешкоді моєму Орденові!

Всі присутні в залі розбіглися, немов по команді. Чоловік, якого тут звали Старий Горіх, підійшов до головного.

– Богдане Сергійовичу… – пробелькотів чоловічок.

– Чого тобі?

– В мене є запитання… Що буде тому, хто знайде цю блакитну квітку?

– Винагорода. Дуже велика, тож раджу постаратися.

– Так, звісно ж.

– І зауваж: квітка має бути точно такою, як у вірші!

Старий Горіх обернувся й рушив до виходу швидким кроком. Треба було поспішити, ще запаси на довгу подорож робити … Якщо винагорода буде великою, то це й справді врятує їх.

Наступного дня, як тільки світало, чоловік вирушив у подорож на пошуки чудної блакитної квітки. Для початку потрібно було знайти побільше інформації про лілії. Та ні в яких джерелах не було нічого про блакитні. Такого кольору є лиш волошки, дзвіночки, незабудки… Та блакитних лілій ще ніхто не зустрічав. Навіть у стародавніх та забутих джерелах та архівах нічого такого не було.

Старий Горіх вирішив зайти з іншого боку. Які квіти розцвітають раз на тисячу років? Багато інформації було про таємний цвіт папороті… Але ж він не блакитний! Крім нього ніяких таких квіток не було…

В пошуках Старий Горіх проводив увесь час. Їжу, воду та гроші намагався економити, щоб вистачило на довго… Чоловік швендявся по всіх бібліотеках та архівах, найчастіше по найстаріших, адже саме там могла находитися ця маловідома інформація. Та минув місяць, а він нічого так і не знайшов. Була надія лише на те, що інші з Ордену не знайшли ту кляту блакитну квітку…

Їжа закінчувалася, гроші також. Старий Горіх так нічого й не відшукав. Він вже починав замислюватися, навіщо він це робить? Навіщо він служить Ордену, який нічого хорошого для людства не бажає? Навіщо він робить погані справи за гроші? Звісно, це був хороший заробіток, лише ці гроші зараз і рятували його донечку… Але можна було знайти інший вихід. Можна було піти на нормальну роботу, просити людей про допомогу, звернутися до волонтерів… Чому він цього всього не зробив? Чому завжди сподівається на легкий заробіток, не прикладаючи зусиль? Звісно ж, так набагато легше…

Та йому доводиться приховувати від усіх, чим він займається, щоб заробити гроші. Дружина впевнена, що чоловік зараз перебуває на заробітках, тож додому повертатися не варто. А чи зраділа б вона, що насправді в нього за робота? А чи схвалила б донечка те, яким способом були отримані гроші на її ліки? Певно, що ні… То чому ж він досі цим займається?

Зараз йому просто необхідно було віднайти цю блакитну квітку. Це принесе великі гроші, яких вистачить на якийсь час. А тоді можна буде віднайти нормальну роботу… Все ж, цю справу варто було завершити.

Старий Горіх все далі й далі вглиблювався в текст вірша. «У темному-темному лісі…» Ну, який ліс не темний? «Де слимаків багато є…» І що, тепер кожен темний ліс перевіряти на наявність слимаків? Дурниця якась…

Але чоловік про всяк випадок зайшов у найближче інтернет-кафе. Там він забив у пошук: «У якому лісі найбільше слимаків?». Інформація була досить різноманітна. Хм… «Чи безпечні слимаки у лісах?». Навряд це якось допоможе. «Слимаки. Як позбутися шкідників». Це також ні до чого. «Равликовий ліс. Від чого походить назва?» А це вже цікавіше…

Старий Горіх став шукати інформацію про Равликовий ліс. Цікаво, що це за місце? Може, саме про нього йшлося в пророцтві?

Закупивши їжі й води на останні гроші, чоловік вирушив у Равликовий ліс. По дорозі він зайшов у стару бібліотеку, де зберігалися давні архіви. Схопив усе, що стосувалося Равликового лісу й вирушив у дорогу.

Коли чоловік робив привал, то діставав зі свого ранця старі книги й згортки, читав їх, досліджував. У них було багато різної інформації про Равликовий ліс, місцевість, історичне минуле цього району, та найбільше Старого Горіха зацікавила книга «Равликовий Ліс. Легенди й міфи». Вона виявилася досить цікавою…

В одній історії згадувалися два дивні народи, що здавна населяли тутешню місцевість. Говорили, що вони мали чарівну здібність: одні керували вогнем, а інші водою… Так, про таких він чув нещодавно в новинах: виявилося, що люди з надможливостями існують. Вони перестали ховатися, сподіваючись, що їх не будуть цькувати й знищувати. Та багато хто досі не вірив у це, та багато хто бачив наяву цю магію.