Епілог

Король стояв біля вікна, коли Лілія зайшла до покоїв. Світанок фарбував стіни палацу у холодне золото.

Дівчина низько вхилилася володареві. Вирівнявшись, вона побачила, як ніжне ранкове світло м’яко огортає його силует. Там, за мурами палацу, воно явно сяяло яскравіше, але Лілія пам’ятала, що за вікном зима. І сонце не зігріє так, як каміни надійної будівлі. Та й розсіяний світ здавався зараз милішим.

— Синоптики звітують, що зима відступає, — не обертаючись, промовив Ердан. — Здається, цього разу ангели помилували нас. У королівському Саду з’явилися бруньки. Кажуть, там панує така тиша, що будь-яке страждаюче серце знайде спокій… Ти хотіла мене бачити?

Лілія зупинилася за кілька кроків.

Вона могла сказати.

Вона знала, що сказати.
І знала — чого це коштуватиме.

— Я слухаю, — додав король, нарешті повертаючись.

Їхні погляди зустрілися.

Лілія відкрила вуста.

…і не промовила жодного слова.

Тиша розтягнулася.

— Чи можу я відправитись до Саду? — зрештою відгукнулася травниця. — Я хочу побачити його відродження.

— Ні, — відрізав король. — Ти залишишся у палаці. Військо падишаха Сюрея вирушило на наші землі. Зима б допомогла стримати цю напасть, та тепер ми маємо власноруч надати ворогові відсіч. Я збираю військо, аби зупинити зло, у порівнянні з яким гнів ангелів — дитячі жарти. Похід може зайняти роки, й я маю бути впевненим, що палац залишиться у надійних руках.

— Я залишуся у палаці? — з тривогою вимовила Лілія. — Без Саду, без… вас?

— За моєї відсутності королівством буде опікуватися королівський радник, — усміхнувся Ердан. — Ти станеш йому в допомогу. Тобі немає про що хвилюватися — Тоф досвідчений службовець, поруч з ним ти будеш у безпеці. Я ж маю зосередитися на важливих справах. Всі ми маємо робити те, що повинні, Ліліє. — Здається, вперше монарх назвав її по імені.

Лілія схилила голову.

Це не був уклін королю.
Це було прийняття вироку — без суду.

— Іди, — сказав Ердан.

Вона розвернулася й пішла.  

    Коли важкі дубові двері за нею зачинилися, травниця на мить затрималася перед ними. Різнобарвне коштовне сонце, зображене на гербі, байдуже блиснуло. Лілії, що обвивали його тонким ажурним гіллям, здавалися тенетами, які гасили надмірну силу світла.

Палац все ж захлопнув за нею пастку.