Глава 19

— Ми, — підтвердив Каел, і в його очах вибухнув уже не стриманий помаранчевий вогонь, що, здавалось, освітив усе довкола.

— Ми, — другим голосом озвалася тінь, підсвітлена тим самим фанатичним відблиском. Вона відділилася від стовбура великого дуба і поволі рушила до дівчини.

З завмерлим серцем Лілія спостерігала за високою худорлявою постаттю, що невідворотно наближалася. Її владна впевненість, урочиста хода та громогласний голос здавалися знайомими, тривожно лоскочучи з глибини свідомості. Та дивне «неприйняття», відчуття відчуження не давало пам’яті розкритися. І тільки коли тінь зупинилася просто перед нею, Лілія беззвучно прошепотіла засохлими губами:

— Пречистий Отче…

Тінь Верховного Жерця велично кивнула.

— Але це неможливо! — вигукнула дівчина. — Я власними очима бачила, як ви загинули. Безжальний вогонь залишив від вашого тіла лише горстку попелу!

— Святий Отець пожертвував життям на благо Саду, — зловісно відповів Каел. — Він віддав найцінніше добровільно. І ти наслідуєш його приклад — навіть проти власної волі.

— То ви… — Лілія повернулася до тіні жерця, пропускаючи повз увагу останні слова хлопця. — Але ж так не буває…

— Прості смертні здатні бачити рівно стільки, скільки їм дозволять небеса, — терпляче пояснила тінь Верховного Жерця. — Лише ту частку істини, яку Ангели Квітів визнають гідною явити.

Раптова злість поглинула Лілію. Забувши про страх, вона кинула в обличчя Старця:

— А себе ви вважаєте гідним? Людину, що власними руками вбила братів і залишила королівство без заступників? Адже Ангели Квітів передбачали іншу роль для Верховного Садівника!

— Ти не маєш права вирішувати за Небеса, кому й яку роль призначено, — рявкнула тінь. — Ти — маленька крапка серед многобарвного всесвіту, яку не розгледіти навіть з висоти Конюшні Ангелів. Невже ти вважаєш, що святі заступники стануть посвящати нікчемне дівчисько у складні лабіринти Великого Задуму? Ту, що через вузькість розуму неспроможна збагнути просту істину: добро інколи твориться руками зла?

Тінь зітхнула й продовжила спокійніше:

— Світло не завжди може пробитися крізь темряву; добро надто беззахисне перед наступом злих сил. Коли я бачив, що мої підлеглі своїми діями ведуть королівство до загибелі, моє серце розривалося від розпачу. Та я терпів, смиренно ніс на плечах важку плиту свого призначення, молячись, аби Ангели Квітів повернули в голови жерців мудрість та відповідальність. Але коли Ангели явили перед моїми очима хворобу Саду, я зрозумів: я вже не можу лише спостерігати. Я маю діяти… Я маю зробити все, щоб урятувати Сад.

— Хвороба Саду могла виникнути не тільки через недостойні вчинки жерців, — похитала головою Лілія.

— Через що ж іще? — фиркнула тінь Верховного. — Хіба є хтось на цій землі, здатний привернути увагу ангелів? Наші великі заступники усе бачать, та вони надто зайняті, аби розсіювати увагу на дрібних мешканців королівства.

— Можливо, — обережно кивнула дівчина, не бажаючи згадувати про закляття Гардли. — Але хочу нагадати, що Старші Садівники поводилися ганебно довгі роки… а Сад почав хворіти тільки нещодавно.

— Зі мною розмовляв Небесний Камінь, — вперто повторив Верховний. — Я знав, що маю робити і як.

— І ти теж? — Лілія перевела погляд на Каела. — Ти також щось чув? Чи просто виконував наказ?

— Каел дізнався, коли настав час, — відповів за нього жрець. — Коли Камінь відкрив мені, що я мимоволі впустив у тіло зло, аби покарати винних, і маю принести себе в жертву, як і інших Садівників, — я розповів Молодшому Братові, в чому тепер полягає його місія. Я пояснив, що стану Новим Чистим Марком, віддавши життя за Сад. І підніс Каела до Старших Садівників, аби він міг згодом стати моїм наступником.

— То ти тепер Старший Садівник? — прошепотіла Лілія до Каела. — Заради цього ти був готовий убивати? Але ж Верховним можна стати лише шляхом таємних виборів… Виходить, усі твої злочини — марні.

— Хто мав проводити вибори, якщо всі Садівники загинули? — розізлився Каел. — Я мусив покласти початок новій, очищеній Касті. Я б обрав нових заступників людства і, переконавшись, що вони віддано виконують обов’язки, віддав би життя, наслідуючи приклад Наставника.

— Поки ти б переконався, що обов’язки виконуються як слід, пройшли б роки, — гірко всміхнулася Лілія. — Це надто довгий термін для того, хто взагалі не мав права бути Садівником.

— Про що ти кажеш, дівчисько? — загрозливо прошипів Каел. — Це тобі вирішувати?

— Це вирішили Ангели Квітів задовго до твого народження, — тихо схилила голову травниця. — Коли постановили, що ти маєш з’явитися на світ у бідній родині, далекій від Касти. Ти мав бути пастухом, шевцем, кравцем… ким завгодно, тільки не жерцем. За народженням ти не мав на це права.

— Звідки ти це знаєш? — клацнув зубами Каел.

— Коли ми йшли лісом до палацу, Ральф у запалі сказав, що знає: ти порушив Устав Садівників, — визнала Лілія. — Його слова не давали мені спокою, і я весь час випитувала. Ральф не хотів розповідати, але зрештою не витримав і зізнався, що володіє таємницею твого народження. Він не знав, як саме ти увійшов до Касти, але був певен, що це сталося незаконно.