Срібна тиша та загадка Старого Дуба

Королівський замок зсередини завжди здавався Таї величезним лабіринтом із запахом свіжої випічки та воску для підлоги. Але сьогодні коридори були незвично тихими. Слуги ходили навшпиньки, а стражники біля воріт позіхали так сильно, наче не спали цілу вічність.

— Бачиш, Буч? — пошепки звернулася Тая до пса, коли вони прокрадалися повз головну залу. — Магія Блакитних Лілій справді зникає. Люди стають забудькуватими й сонними. Навіть королівський кухар забув покласти цукор у моє какао!

Буч тихо пихнув у відповідь. Він тримав у зубах невеликий вузлик із печивом, який Тая встигла прихопити з кухні. Пес розумів: пригоди — це добре, але обід за розкладом ніхто не скасовував.

Вони вийшли у внутрішній дворик. Тут росли найкращі квіти в усьому королівстві, але видовище було сумним. Пишні троянди зблідли, а горді гладіолуси похилилися до землі. Тая підійшла до центральної клумби, де зазвичай розквітали десятки Блакитних Лілій. Зараз вони нагадували маленькі порцелянові чашечки, які хтось перевернув донизу.

— Треба знайти підказку, — пробурмотіла дівчинка. — Квітка у моїй кімнаті казала, що шлях знає той, хто бачить світ зверху.

Тая підняла голову. На старому дубі, що ріс біля самої огорожі саду, сидів великий Синій Птах із золотистим чубчиком. Це був поважний мешканець саду, який знав усі плітки королівства. Але просто так розмовляти він не збирався.

— Пане Птаху! — гукнула Тая. — Чи не бачили ви, куди веде стежка до Джерела Ранкової Роси? Ми хочемо врятувати Лілії!

Птах повільно відкрив одне око, почистив дзьобом лазурове крило і хитро подивився на дівчинку.

— Багато хто хоче, та мало хто може, маленька принцесо. Чарівний Ліс відкриває стежки лише тим, хто має гострий розум. Якщо розгадаєш мою загадку — вкажу шлях. А як ні — повертайся до палацу пити тепле молоко.

Тая випрямилася, а Буч нашорошив вуха. Вони були готові. Синій Птах прокашлявся і промовив:
«Я маю крила, але не літаю.

Я маю мову, але завжди мовчу.

Я веду тебе в гори, хоч з місця не зрушу,

Я відкриваю світи, але не маю ключа. Що я таке?»
 

Тая замислилася. Хмаринки? Ні, вони літають. Риба? Вона має мову, але не веде в гори. Дівчинка почала згадувати все, що бачила в королівській бібліотеці. Вона глянула на Буча, але той лише намагався впіймати муху. Раптом її погляд упав на сумку, де лежав її щоденник.

— Це Книга! — вигукнула Тая. — У книги є «крила» — палітурка, вона «говорить» з нами сторінками, вона веде нас у далекі світи, але сама залишається на полиці!

Птах задоволено ляснув крилами.

— Розумна дитина. Слухай же: Джерело не знайти очима, принцесо. Його можна знайти лише серцем, яке не боїться заблукати. Поглянь під моє коріння. Там лежить те, що належало першій Садівниці.

Тая опустилася на коліна. Буч почав активно допомагати, розгрібаючи лапами опале листя та суху траву. За хвилину його ніс наштовхнувся на щось тверде. Це була стара дерев’яна скринька, оббита міддю, яка пахла старовиною та хвойним лісом.

Коли Тая відкрила кришку, всередині вона побачила не золото і не діаманти. Там лежала карта, намальована на тонкому шовку, що світився у сутінках, і маленький скляний флакончик. Він був абсолютно порожнім, але випромінював ледь помітне блакитне сяйво.

— Карта! — вигукнула Тая, розгортаючи сувій. Стежки на ній рухалися, наче живі струмочки. — Дивись, Буч, тут позначено Срібне озеро, Печера Луни та... — вона затамувала подих, — Долина Заснулих Тіней. Саме там сховане Джерело.

Але щойно вона вимовила ці слова, як сонце за хмаринкою згасло. Довгі тіні від дерев раптом почали дивно розтягуватися по землі, стаючи схожими на довгі пальці, що намагалися торкнутися черевичків Таї. Повітря стало прохолодним, а ліс за огорожею замку зашумів так сильно, наче попереджав про небезпеку.

— Нам треба поспішати, — серйозно сказала Тая, ховаючи карту в сумку. — Перший замок знаходиться на Срібному озері. Якщо ми не відімкнемо його до заходу сонця, перша частина магії зникне назавжди, і ми ніколи не почуємо сміху королівського блазня.

Вона міцно взяла Буча за нашийник, і вони зробили свій перший крок за межі королівського паркану. Попереду був Чарівний Ліс, де кожен кущ міг виявитися зачарованим принцом, а кожен гриб — маленьким будиночком.