VI

 Рiзнобарв'я людей на майданчику дивувало. Настя не зразу помiтила, що її знiмають, а побачивши — засоромилася.
— Альбертовичу, я не хочу. Я ж не погоджувалася на зйомки. 
— Вибач, цукерочко! — владним поглядом наказав припинити знiмальний процес.
— Жорику, де ти був? Я тебе всю нiч чекала. Очей не зiмкнула, — мiж ними виросла постать яскраво нафарбованої мiнiатюрної жiночки невизначеного вiку. 
— Глянь, Марино, яку перлинку знайшов. 
 Марина подивилася на Настю. Посмiхнулася. Настi здалося, що не її знайшли, а вона знайшла нову подругу.
— Жорику, це головна героїня? Та, що втекла вiд вiтчима? Ти вже визначився з назвою фiльму?
— Нi, лапуся. 
— А що там з безхатьками? Вибрав кого?
— Не вдалося. Невдалий експеримент. Марна трата часу, але, здається... мої зусилля були недаремними. 
— Хочете, я уривок iз "Зачарованої Десни" переповiм? — запитала Настя, i не чекаючи стверджувальної вiдповiдi, продовжила. — Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив...
 Георгiй Альбертович поправив розкуйовджене волосся, вирiвнявся, пiдняв пiдборiдок, королiвським поглядом окинув присутнiх, якi вiдверто кепкували з Настi: людину ж стрiчають по одежi, i промовив: "Шановне панство! Дозвольте представити головну героїню серiалу Настю... Ну що? Бачили?  Ще й години не пройшло, як вона з нами; а я вже почув отакi шанобливi слова на свою адресу. А у вас, шановнi, в головi тiльки грошi!"
Прозвучали оплески, а Настя... вона не розумiла, звiдки в неї взялася ота смiливiсть, вiдповiла: "Альбертовичу, то не вам. То так Довженко про свого батька писав".
 Аплодували стоячи. Посмiхався лише Георгiй Альбертович. Задоволено. Выпущена в порожнє Київське небо стрiла влучила в цiль — знайшла Царiвну-жабку. Нема де правди дiти, схожа була Настя на симпатичне жабеня, яке потрапило в своє середовище. Переступивши порiг знiмального майданчика, жiнка швидко прониклася загальною атмосферою. Забула про себе i про свiй зовнiшнiй вигляд. Перетворилася в цеглинку якоїсь дивовижної будiвлi. Здавалося, що всi щось будували, не вiдаючи, що то буде — музей, театр, палац, а, можливо... i хлiв. Щирий подив чи усмiх Настиних очей прикрасив би не тiльки хутiр тварин, але i будь-яке болото...

 Маринка швидко влаштувала Настю на квартиру до колишньої гримершi. Старенькiй бабусi подобалася нова квартирантка: копiйка свiжа i прибрано завжди. 
 Коли з Маринкою завiтали до Дiни, пасербиця накинулася на Настю з кулаками i криками: як могла мачуха чiплятися до чужого нареченого? Кирило посмiхався, а коли дiвчина поверталася до нього, робив ображений вигляд. Валiзи збирати не прийшлося. Дiна сама їх склала. Телефон кудись зник. Та Настя не засмутилася. Вiдразу ж придбала новий. Якось так на душi стало добре. Неначе довго не могла зробити видих. Довгий час тримала в собi не повiтря, а казна що. Видихнула смуток, недоречноcтi, протухле минуле. Вдихнувши свiже повiтря, опинилася в казцi, де робота має нагороду, а головне — дає задоволення. Ще й в магазинi за неї щиро радiли — повезло з колишнiми колежанками.

 Роль, яку виконувала Настя в серiалi, пiдходила їй в пoвнiй мiрi. Дякуючи худощавостi, без особливих зусиль зiграла Оксану в дитинствi — єдину доньку оперної дiви, яка одружилася з нахабним молодиком. У фiльмi сталася ситуацiя, подiбна до тiєї, яку нещодавно пережила Настя. Та режисер планував повернутися до початку фiльму, коли головна героїня матиме акторський досвiд. Знав, що можна буде зробити краще. I не помилявся. 

— Вище голову! Свiтло знизу! Та що ж таке? — Альбертович сiв, взявшись руками за голову. — Перерва!
Настя, не розумiла, що їм всiм вiд неї треба? Вже й сцени з дитинства переграли, вiд успiху почала крутитися голова, а тут... Неначе в школу повернулася. Знову... жаба. Всi старання марнi.
 Вловила на собi погляд Маринки. Довго так на неї дивилася, аж не по собi стало.
— Насте, нас з тобою на день народження запросили. Подруга моя в захватi вiд серiалу. Не вiдмовляйся. Ходiмо! — погодилась. Як би вона Маринi вiдмовила? Розумiє Настю краще, нiж Настя себе.

 Iменинниця виявилася дуже милою жiночкою. День народження святкували на дачi. Iнтер'єр вiдповiдав п'ятидесятим рокам минулого столiття.
— Вирiшила нiчого не змiнювати. Доглядаю за меблями. Реставрую. Перу дуже обережно, — господиня в захватi розповiдала про своїх дiдуся i бабусю, якi мешкали в будинку в тi далекi часи.

 Коли вже всi збиралися додому, з'явився... вiн. 
Роман не належав до тих чоловiкiв, в якого закохуються при свiтлi Сонця. Та й увечерi цей мачо не привертав до себе уваги. А от вночi... Коли в очi не кидалася його косоокiсть i великий з горбинкою нiс, незрiвнянний тембр голосу полонив i зачаровував. Жiнки потрапляли пiд владу чогось незрозумiлого i йшли за ним до кiнця. У фiльмi Роман виконував роль маньяка, який викрав Оксану. Вiн став першим чоловiком, який полонив її серце.

 Марина не знала, чи кохав хоч раз Роман по-справжньому? Жiнки божеволiли вiд щастя, коли були поряд з ним. При розлученнi не страждали вiд образ i смутку. I вже не крокували, а на крилах летiли власним життям. От цю особливiсть i використала Марина для спiльної справи. Вдалося. Настя потрапила на гачок.