IV

 Київ зустрiв Настину родину з розкритими обiймами. Дiвчата вступили до коледжу на факультет харчових технологiй. Нове оточення сприяло покращенню настрою i успiшностi в навчаннi. Квартира знаходилася в чудовому мiсцi — поблизу Унiверситету фiзичного виховання. Сестрички з заздрiстю дивилися на струнких студенток i самi поступово змiнювалися. Не на жарт захопилися здоровим способом життя i спортом.
 Леонiд i Настя швидко знайшли роботу. Чоловiк влаштувався охоронником, а Настя прибиральницею в магазинi одягу. З'явилося багато вiльного часу. Настя мандрувала вулицями Києва, розчинялася у натовпi i почала вiдчувати справжню насолоду вiд життя, про яку до цього знала лише з фiльмiв та книжок.

— Насте! Виручай! — власниця магазину благала про допомогу.
— Слухаю вас. Де прибрати? На складi? Нема питань. Я миттю.
— Насте! Ти ж за фахом бухгалтер? Бачу, що розумненька. Продавчиня захворiла. Треба пiдмiнити.
— Добре. Чому б i нi? Треба так треба.
— Ще б хотiла тебе попросити викласти товар по-своєму. Бачу, що ти маєш гарний смак.
— Я??? — очi Настi перетворилися на два п'ятаки.
— Саме отаким поглядом, тiльки з посмiшкою, зустрiчай покупцiв.Тобi дуже личить. В рахунок зарплатнi вибери зi старої колекцiї жилет. Пiдiйде сiренький з люрексом. Лише твiй розмiр зостався.

 До вiдкриття магазину залишалося хвилин двадцять. Обновка змiнила зовнiшнiй вигляд нової продавчинi. Довгий жилет сховав вилинявшу свiтло-сiру блузку i верхню частину старомодних джинсiв. Чорне волосся заплетене в косу доповнювало образ жiночнiстю. Блакитнi очi розбризкували iскорки торкаючись блузок, спiдниць i суконь, виставлених на продаж. Дивлячись в дзеркало, Настя мимоволi замилувалася собою. В її поглядi з'явилася iнтелiгентнiсть. Хоча, для чого ця риса продавчинi? Та й звiдки у прибиральницi iнтелiгентнiсть?

 Покупцiв цього дня було небагато. З товаром Настя гралася, як з iграшками у дитинствi. До кiнця робочого дня виставила його пiд лiнiєчку. Де пiдбирала одяг за кольором, де видiлила непримiтнi рeчi з допомогою контрасту кольорiв. 

 Життя в столицi i робота в магазинi жiночого одягу змiнили не тiльки зовнiшнiсть, а i внутрiшнiй свiт Настi. Вона не лише вчилася мрiяти, а i почала втiлювати свої мрiї в життя. Знайшла дорогий салон взуття. Вибрала туфельки блакитного кольору i чекала на розпродаж. Засинаючи на широкому лiжку, мрiяла вiдвiдати оперу, балет або виставу в столичному театрi. Пiдбираючи одяг пiд блакитне взуття, солодко засинала... 
 Леонiд в Києвi прижився швидко i надовго. Досвiд ловеласа зiграв йому на руку. Знайшов пишнотiлу блондинку i чекав, коли вона вижене чоловiка остаточно. Те, що вiдбувалося один раз на мiсяць, його не влаштовувало. Нова пасiя таки подала на розлучення i придбала колишньому будиночок в селi. Довго кохана водила Леонiда за носа, але нарештi це сталося. Коли Дiна i Лiза закiнчували третiй курс, батько подав на розлучення i познайомив донечок з майбутньою дружиною.

 Настi стало страшно. Не треба мати великий розум, щоб зрозумiти нiкчемнiсть життя. Чи, може, буття? Чи iснування? Перебування? З iншого боку — допомогла Наталцi поставити дiтей на ноги... Найкраща подруга знаходилася в край тяжкому положеннi. Сили полишали її. Ранiше найбiльшим бажанням Наталки було приїхати до донечок на випускний, а тепер — хоча б дожити до випускного.
 Згадавши про невилiковну хворобу подруги, знову забула про себе. Настя завжди старалася догодити близьким, дiтям i чоловiку. Та тiльки в магазинi її старання помiтили. Дiна з Лiзою не те, щоб спiлкуватися, вони не чули i не бачили мачухи. Вдома дивилися крiзь Настю, немов через скло. Бачили меблi, посуд, рушники, скатертину, але не її. Снiдали, обiдали, вечеряли. Дякували, встаючи з-за столу. Дякували столу зi стравами, але не Настi. 
 Якось на роботi так закрутилася, що пропустила генеральне прибирання. Було дуже соромно, коли побачила, як сонячнi променi зачепилися за павутиння. Швидко схопила волоть i зруйнувала старання павучка. З висоти стiльчика побачила пил на верхнiй поличцi шафи. Розгнiвалася на себе. Як можна подiбне допустити? Напевне сказала вголос, бо дiвчата вiдiрвалися вiд перегляду журналiв. Тодi Настя вперше побачила квадратнi очi — двi пари сiрих квадратiв. Не очi набули форму квадратiв, а єхиднi iскри розрiзали простiр з чотирьох куткiв кожного ока. Шiстнадцять отруйних променiв влучили в Настине серце. Як же їй болiло! За що? Чому? В нiщо витратила десять рокiв свого життя...

 Коли Наталцi стало зовсiм погано, Лiза поїхала до неї. Там i залишилася. Пропустила екзамени. Сподiвалася пiзнiше продовжити навчання. Дiна не сумувала. Встигала в коледжi гарно навчатися i прихильниками обзавестися. Почала вже й Настя голос подавати. Шкода було падчерку. Розказувала їй про щастя i вiдповiдальнiсть материнства. На цiй темi i порозумiлися.

 Одного суботнього ранку на зарплатню картку прийшла потрiбна сума. Настя з Дiною попрямували до салону взуття. Блакитне травневе небо нагадувало про давню мрiю. Свiчки каштанiв випромiнювали свiтло радостi. Повiтря гралося з весняним сонцем, торкалося квiтiв, листя i жiночих щiчок. Розрум'яненi покупчинi швидко визначилися з вибором. Дiна придбала червонi лаковi туфельки на високих пiдборах. Щаслива Настя взула омрiянi блакитнi черевички i засмутилася. Мрiя розминулася з дiйснiстю. Красивi туфлi на Настинiй нозi мали кумедний вигляд. 
— Вiтаю, ви зробили правильний вибiiр! - задоволено промовив продавець-консультант.  Побачивши розгублений вигляд покупчинi, продовжив. — Ви засмученi? Щось не так? Малi? На жаль, бiльшого розмiру немає.
— Дивися, що знайшла! — Дiна несла ботильони блакитного кольору. — з весняного розпродажу. Супер! Пiв цiни!
 Настя ледве стримувала сльози. Ботильони, так ботильони. Розпродаж, так розпродаж. Не взулася, а в багнюку провалилися. Мабуть не судилося з болота вилiзти...