II

 Коли ще Настя була одружена з першим чоловiком, то працювала за фахом на заводi. Процес розлучення переживала болiсно. Добре, що була не одна зi своєю бiдою. Заяву подавала разом з Наталкою. Вона саме розлучалася з Леонiдом. Здружилися. Вдруге вийшли замiж майже одночасно. Якось так сталося, що Настя побралася з Наталчиним колишнiм. Нова сiм'я її зустрiла добре. Це Настя сама винна, що знову опустилася i вкотре втратила самоповагу. Наталка переїхала до Києва, а Настя залишилася з її донечками i колишнiм чоловiком у великому будинку неподалiк вiд прекрасної рiчки Самари. Завод збанкрутував. Настя знайшла роботу техпрацiвницi в магазинi. Подобалося. З'явилося багато вiльного часу i можливiсть купувати простроченi продукти за низькою цiною. Дiвчатка швидко росли. Настя радiла майже новому одягу, який залишався пiсля них. Взуття берегла. Для вузької ноги недоношенi кросiвки i чобiтки не пiдходили. Шкода було викидати. Одного разу вiднесла матерi, але вона лише зверхньо подивилася на доньку i викинула пакунок в смiтник.
— Мамо, та я ж хотiла як краще. Взуття майже нове. Я ж знаю, ти купуєш речi в Секонд Хендi. Чому пiсля дiвчат не хочеш носити?
— Настю, ходiмо до грядки. Квiти треба пересадити. У тебе легка рука. Все швидко приймається.
— Що правда, то правда. Всiм пiсля мене щастить. Мiй колишнiй вiдкрив пiцерiю. Автомобiль придбав. Наталка в Києвi з новим чоловiком займаються продажом квартир. Анжелка не бiдує. Їхнє СТО найкраще в мiстi.
— Мiж iншим, просила Анжелка передзвонити. Там ваканciя з'явилася.
— Нi. Нi. Нi. Бухгалтером не пiду. Нехай сама розбирається. Разом навчалися.Така ж сама бухгалтер, як i я. Спише на мене борги. Навчена вже. Не хочу бути винною. 
— Оце так заговорила? — в дверях з'явився батько. — I тобi не соромно? Сестра допомогу пропонує. Вiдмовляється вона! 
 Татко хряпнув дверима i пiшов. Настя не ображалася, бо не вмiла. Не навчилася. Та й навiщо вчитися непотрiбному i шкiдливому?

 У травнi, коли дiвчата закiнчували дев'ятий клас, приїхала Наталка. Всi були радi довгоочiкуванiй зустрiчi з матiр'ю. Наталка швидко розiбралася з проблемами i поставила всi крапки над i. 

— Ти, Льоню, яким бовдуром був, таким i залишився.
— А тобi, що з того? — спробував протистояти Леонiд.
— Чому дiвчата недоглянутi? Надмiрна вага. Невихованi. Ображають в школi?
— Так, — вiдповiла молодша Дiна.
— Трiшки, — доповнила Лiза.
— Всi питання до Настi. Вона бiльше часу проводить з ними, нiж я.
— Уточни, будь ласка, де працюєш? — знову звернулася Наталка до колишнього.
— Охоронцем на металобазi.
— Та, що в сусiднiй вулицi?
 Леонiд пiднявся зi стiльця, зиркнув на дiвчат. Попросив сходити до магазину. Квiти забув до Наталчиного приїзду придбати. Сестри побiгли на вулицю в тому ж одязi, в якому вiдпочивали вдома.
— Це твiй приклад, — з докором i образою в очах глянула на Настю. — Пiзнiше поговоримо. До речi, чому Льонька вдома не ночує?
— Так... Iнколи ночує. Нiчнi змiни у нього.
— На сусiднiй вулицi?
— Вiдвiдує друга там. Буває, що затримується. Не кожного дня. Iнколи.
— Того, що втричi товщий вiд тебе?
— Та нi. Вiн нормальний.
— А я кажу, що ненормально важити бiльше центнера так само, як i менше половини центнера, — цi докори належали Льоньчинiй пасiї i Настi вiдповiдно.

 Настi подобалося, коли Леонiд працював у нiчну змiну. Вона почувала себе володаркою великого лiжка. Разом з купою книжок i героїнями любовних романiв вiдпочивала на яхтi в Середземному морi, каталася на лижах в Альпах або просто переживала бурхливi сцени палкого кохання. Солодко засинала. Нiхто пiд боком не штовхався i не хропiв. 
 Коли ж поряд був Леонiд, то скочувалася до самого краю лiжка, а прокидаючись серед ночi, не розумiла, чи вона зараз впаде додолу чи потрапить в руки красеня моряка, який iнодi турбував її уяву або сни.
 Про взаємне кохання не мрiяла. Не судилося. Це було недоречно i смiшно. Вважала, що з вродженими вадами — занадто великими губами i широкими бровами, не здатна комусь сподобатися. А ще — нiяк не виходило набрати вагу. З губами i бровами перебiр, а з вагою — недобiр. Чоловiки ж не собаки, щоб на кiстки кидатися.
 Щодо замiжжя? Всi до школи ходили, i Настя ходила. Всi до iнституту вступали, i Настя вступила. Всi до шлюбу йшли, i Настя замiж вийшла. Вже вдруге...

 Саме Настi першiй Наталка повiдомила про свої подальшi плани. Вci iншi члени родини недостатньо серйознi, з ними кашi не звариш: хто через свiй юний вiк не зрозумiє, а дехто взагалi застряг у дитинствi. В зв'язку з тим, що дiвчата потребують нового оточення, вступу до коледжу i тотального окультурення, їм необхiдно змiнити мiсце проживання. Київ — найкращий варiант. Льоня кiлька днiв поплаче за своєю коханкою, а потiм заспокоїться. Iншу знайде. В Києвi вибiр набагато бiльший, нiж у їхньому мiстечку.
 Настя з усiм погоджувалася. Сама мрiяла про столицю. Знала, що там платять бiльше i одяг дешевший. Хотiлося таки щось новеньке одягти. Набридли речi пiсля дiвчат та з Секонд Хенду. А якщо бути зовсiм чесною, то мрiяла про блакитнi черевички. Тiльки ж не дешевi, тi що iз тканини. Хотiлося придбати туфлi iталiйського або французського виробника. Настi здавалося, що разом з появою блакитного взуття все змiниться до навпаки. Злощастя тiкатиме вiд неї, а не липнутиме — як зараз.