Глава 28. Тріумф прадавнього світла та вічний камінь

Глава 28. Тріумф прадавнього світла та вічний камінь

Глибока підводна ущелина, де ховалася Морфана, дрижала від похмурої темної магії. Проте раптом чорну товщу води прорізало сліпуче лазурово-золоте сяйво. Воно розливалося згори, наче промені сонця, що пробиваються крізь найгустіші хмари.

Це приплыла королівська родина разом із цілою підводною армією. На чолі процесії йшли Король із сяючим Тризубцем у руках та Королева Селена, чия золота корона випромінювала непорушну велич. Поруч із ними стрімко розсікали воду Вівіана та молодші принцеси, а за їхніми спинами вишикувалися вірні велетенські кальмари, кити та зграї швидких риб.

— Аурелію! Микито! — перериваючись від хвилювання, вигукнула Вівіана, першою помітивши в'язничну печеру.

Поки королівська армія оточувала вхід до печери, Вівіана разом із сестрами та кількома кальмарами миттєво прослизнула до темної клітки. Молодші принцеси схопили залізні ґрати, а велетенські щупальця кальмарів із силою натягнулися. З гучним металевим тріском чаклунські замки Морфени розпалися на порох, і двері в'язниці розчинилися!

— Вівіано! Дівчатка! — з відчайдушною радістю закричала Аурелія, випливаючи з в'язниці й міцно обнімаючи сестер.

Микита, обережно ворушачи своїм новим смарагдово-синім хвостом, виплив услід за нею. Крізь натовп принцес до закоханих повільно наблизився сам Король. Його величний, строгий погляд зупинився на колишньому смертному хлопцеві. На мить у повітрі запанувала тиша. Микита трохи збентежився під цим могутнім королівським поглядом, але не опустив очей, щиро тримаючи Аурелію за руку.

Король роздивився юнака — його впевнену поставу, щирий погляд та те, як дбайливо він оберігав Аурелію навіть у клітці. Суворі риси обличчя Володаря пом'якшили. Він підніс руку й дружньо та з глибокою повагою поклав її на плече Микити.

— Ти зробив те, на що не наважився б жоден смертний, — глибоким, грудним голосом мовив Король. — Ти залишив свій світ і прийняв нашу магію лише для того, щоб захистити мою доньку. Дякую тобі за твою хоробрість і за твоє чисте серце, Микито. Я повністю схвалюю вибір Аурелії. Віднині ти бажаний гість і частина нашої родини.

— Дякую вам, Ваша Величносте, — посміхнувся Микита, відчуваючи, як тепло розливається по тілу. — Я анітрохи не шкодую про свій вибір і з радістю залишуся поруч із Аурелією.

— ХА-ХА-ХА! Яка зворушлива сімейна ідилія! — раптом розітнувся отруйний, верескливий сміх, що змусив воду навколо закипіти.

З фіолетового туману виринула Морфана. Оточена отруйними медузами, вона дивилася на королівську родину з хижою посмішкою. Проте, побачивши за спиною Короля цілу армію мешканців моря, відьма зрозуміла, що силою їй не перемогти. Її очі гарячково забігали, і вона з удаваною солодкістю просичала:

— Ну що ж, Володарю... Здається, ми можемо домовитися! Я пропоную угоду. Ви віддаєте мені лише половину підводних багатств і владу над далекими ущелинами, а я назавжди залишаю вашу родину в спокої й більше ніколи не з'явлюся біля вашого палацу! Що скажеш?

Король повільно підняв голову. В його очах не було й краплі сумніву чи бажання вести переговори з потворою, яка стільки років катувала його народ.

— Ти спаплюжила наш дім, розлучила мене з дружиною й зазіхнула на життя моїх дітей, Морфано, — карбуючи кожне слово, суворо виголосив Король. — Час для угод минув. Ти більше ніколи й нікому не зашкодиш.

Він підняв Священний Тризубець високо над головою. З трьох його піків вирвалися потужні, сліпучо-золоті блискавки, що осяяли всю печеру. Король заплющив очі й почав пошепки читати прадавнє, забуте заклинання Творців Моря — магію, яку знали лише перші володарі глибин.

Очі Морфени розширилися від дикого, зацепенілого жаху. Вона пізнала ці слова!

— Ні! Ні-і-і! Це закляття Вічного Каменя?! — в паніці закричала відьма, намагаючись розвернутися й утекти у темну безодню. — Ти не міг його знати! Ні-і-і!

Але було пізно. З кінчика Тризубця вирвався колосальний вихор із золотого піску та солоної магії. Він наздогнав Морфану й сповив її постать разом із усіма її прислужниками-медузами. Чорне тіло відьми почало вкриватися товстим, непорушним шаром сірого сірчаного каменя. Вона билася, кричала й жаліла про все на світі — про те, що не втекла звідси раніше й знову насмілилася кинути виклик Королю.

За кілька секунд крик Морфани затих назавжди. На місці найстрашнішої відьми Чорного моря тепер стояла лише похмура, нерухома кам'яна брила, що навіки врослі у дно печери.

Зло було остаточно знищено. Воно більше ніколи не зможе піднятися з глибин.

У ту ж мить фіолетовий туман розчинився, і підводний світ засяяв неймовірно чистими, сліпучими барвами. Усі присутні — принцеси, Королева Селена, Микита та сотні морських мешканців — завели радісний, переможний вигук!

— Перемога! Все світло повернулося! — радісно вигукували вони.

Король, Королева та їхні діти, міцно тримаючись за руки й ведучи за собою Микиту, урочисто попливли назад до королівського палацу. Коли вони наближалися до столиці підводного царства, тисячі русалів випливали зі своїх будинків. Вони аплодували, кидали у воду сяючі кущі коралів і щиро вітали повернення своєї Королеви та визволення принцес.

Микита плив поруч із Аурелією, міцно тримаючи її за руку. Він із невимовним дитячим захопленням та цікавістю роззирався довкола. Його вражало все: витончені замки з перламутрових мушель, велетенські сяючі сади з водоростей, мости з рожевих коралів і те, як гармонійно й щасливо живе тут його любима русалка.

Тепер перед ним відкривався зовсім новий, дивовижний світ, у якому на нього чекало справжнє щастя поруч із коханою Аурелією...