Глава 20. Повернення Королеви та штурм підводних кайданів

Глава 20. Повернення Королеви та штурм підводних кайданів

Поки на суходолі, на вулицях Одеси, зріла підступна змова Поліни та безпритульних, біля самого краю моря відбувалося справжнє магічне диво.

Вівіана та її мати, пані Світлана, залишили затишну квартиру й мовчки попрямували до дикого, скелястого берега. Вечірні хвилі з тихим шумом розбивалися об каміння, піднімаючи солоні бризки. Жінка, яка стільки років жила життям звичайної шкільної вчительки, ступила на мокрий пісок. Вона подивилася на свої тремтячі долоні, а потім міцно взяла за руку свою старшу доньку.

Щойно їхні стопи торкнулися прохолодної морської води, прадавня, світла магія русалок, яка роками дрімала в їхній крові, спалахнула з невимовною силою. Ця чиста й могутня сила була здатна розвіяти будь-які темні чари та отруйні замовляння підступної відьми Морфени.

Світло-лазурове та золоте сяйво охопило їхні постаті. Людей більше не було — вода повернула їм їхню справжню суть. Світлана знову стала величною Королевою Селеною. На її голові засяяла витончена корона з морських перлів та королівського кришталю, а людські ноги перетворилися на розкішний, сяючий золотий хвіст, який переливався в променях заходу сонця. Поруч із нею спалахнула Вівіана — її хвіст заграв ніжними та водночас яскравими рожевими барвами, а в очах з'явилася непохитна рішучість.

Вівіана граційно вирнула з води, її рожевий хвіст описав дугу над хвилями. Вона повернулася обличчям до суходолу, і в її очах проступив глибокий смуток та тривога. Старша принцеса подивилася на матір і тихо, з трепетом у голові мовила:

— Мамо... а що, якщо Аурелію схоплять? Що, якщо ці злі люди на суші або прислужники Морфени нашкодять їй? Вона ж залишилася там...

Королева Селена повільно повернулася до доньки, її величне обличчя виражало спокій та глибоку мудрість. Вона ніжно торкнулася плеча Вівіани:

— З нею буде Микита, донечко. Я бачила його очі — у них живе справжнє, чисте кохання, яке здатне захистити від будь-якої біди. Але якщо вони потраплять у справжню небезпеку... я особисто припливу за ними, заберу їх сюди й закрию від усього світу в нашому підводному царстві. Проте спочатку ми мусимо звільнити наш дім. Щоб подолати Морфену, ми повинні використати її єдину слабкість. Попливемо, доню!

— Так, мамо! — з упевненістю вигукнула Вівіана й пірнула за матір'ю в прозору синяву Чорного моря.

Вони стрімко розсікали морські глибини. Океан навколо них ніби оживав: гігантські кальмари, зграї сріблястих риб та дельфіни зупинялися, заворожені сяйвом, яке випромінювала Королева. Побачивши сяючу Селену, морські мешканці впізнавали свою законну володарку, яка повернулася після стількох років вигнання. Вони низько схилялися перед нею, радісно кружляючи навколо й вітаючи її повернення.

Проте радість миттєво змінилася болем, коли вірні піддані почали шепотіти Королеві страшну правду про те, що сталося за її відсутності:

— Ваша Величносте! Морфена захопила трон і править із жорстокою люттю! Вона перетворила наше царство на темницю... Багатьох вільних русалів вона взяла у рабство, а юних принцес зачинила під замком у глибоких печерах! А ваш чоловік... наш бідний Король... його тримають під замком у напівтемному замку. Він повністю втратив розум і спокій, коли дізнався чутки, що ви живі й ховаєтеся серед людей!

Почувши це, Королева Селена схопилася рукою за груди. В її серці прокинувся пекучий, розривний біль. Скільки років вона жила на суші, позбавлена пам'яті за виною темних чарів Морфени, поки її чоловік страждав, а діти й піддані гинули в кайданах! Селена стиснула кулаки так міцно, що її золотаві нігті впилися в долоні, а в очах спалахнув запеклий вогонь справедливості.

— Я більше не дозволю цій потворі знущатися з нашої родини! — твердо вимовила Селена.

Королева та Вівіана підпливли до кордонів підводного замку. Все навколо було затягнуте густим, отруйним фіолетовим димом — чаклунською завісою Морфени, яка мала відлякувати небажаних гостей. Побачивши рідні стіни, які вона не бачила стільки років з того дня, як Морфена позбавила її всього, Селена на мить затамувала подих.

— Вівіано, слухай мене уважно, — швидко й пошепки мовила Королева. — Нам треба розділитися. Ти візьмеш із собою наших вірних гігантських кальмарів і спробуєш непомітно пробратися до підземелля, щоб витягти своїх сестер-принцес. А я проберуся до вежі й визволю вашого батька.

— Зрозуміла, мамо! Будь обережна! — відповіла її донька Вівіана й, кивнувши велетенським кальмарам, які беззастережно слухалися своєї принцеси, попливла крізь фіолетову туманність.

Пробравшись крізь вузьку ущелину, Вівіана опинилася біля затоплених в'язничних ґрат. За товстими залізними прутами, обплетеними отруйними водоростями, сиділи її молодші сестри. Дівчата тиснулися одна до одної й гірко плакали від страху та безнадії.

Побачивши їх, Вівіана сама не втрималася від сліз. Гарячі краплі змішувалися із солоною морською водою. Вона винила себе за те, що дізнавшись про матір, залишила їх тут самісіньких.

— Дівчатка мої... — прошепотіла Вівіана, притискаючись обличчям до холодних ґрат. — Не плачте, благаю вас! Це я, Вівіана! Я дізналася, що наша мама жива, я знайшла її... І я більше ніколи вас не покину!

Принцеси за замком миттєво підвели голови, їхні очі спалахнули неймовірною радістю й надією:

— Вівіано! Ти повернулася! Мама жива?!

— Так, вона тут, у замку! — гаряче відповіла Вівіана. — Не плачте, я зараз вас визволю!

Вівіана подала знак вірним кальмарам. Вони обплели своїми потужними щупальцями іржаві залізні замки та ґрати, намагаючись зірвати їх із засувів. Принцеса гарячково оглядалася довкола, розуміючи, що кожна секунда на вагу золота — адже будь-якої миті з фіолетового диму могли виринути прислужники Морфени, підступні й отруйні медузи...