Повний текст

ПЕРЕДМОВА  

Жанр цієї публікації не є таким вже й однозначним. Для автора це науковий (точніше, науково-популярний) твір. За певними ознаками його можна віднести до есеїв. Хтось може це назвати фантастикою чи науковою фантастикою. Комусь написане тут видасться казкою чи просто маячнею. І все ж автор переконаний, що є на землі тисячі, а можливо й мільйони людей, які, прочитавши написане, подумають або скажуть: «Так, це цілком можливо. Я давно так вважаю». Але свій власний висновок кожному читачеві краще робити вже після повного і вдумливого прочитання, та й то через певний час роздумів над прочитаним.

            Так от, мова тут буде йти про одну із найбільших таємниць в історії людської цивілізації. Перші сліди цієї таємниці ховаються у нетрях подій, що відбувалися на землі щонайменше два з половиною тисячоліття тому. Протягом наступних століть ця таємниця продовжувала залишати свої відбитки в історії людства. І майже постійно здійснювалися спроби дати вірну відповідь на питання, які викликали залишені відбитки. Висловлювалися й обґрунтовувалися різні версії, йшли гарячі дискусії, які дуже часто супроводжувалися трагічними подіями і, навіть, війнами. Прогресивний розвиток науки й культури давав можливість все ближче й ближче підходити до розгадки тієї самої таємниці. І вже кілька століть тому виникли цілі об’єднання людей, переважно, інтелектуальних професій, які, окрім іншого, намагалися розгадати й ту велику таємницю людства. Та лише в наш час, в останні кілька десятиліть, в час набуття й використання високих наукових технологій є можливість заповнити майже всі головні прогалини відгадки цієї таємниці.

            Перші неясні підозри стосовно можливої інтерпретації подій далекого минулого виникли у автора чисто випадково понад тридцять років тому. Та оскільки сама та ідея була і залишається занадто (тут важко підібрати підходящий термін) екстравагантною, то активного пошуку нових аргументів «за» чи «проти» вона не викликала. Йшли роки, хоча й повільно, але з інших джерел отримувалися додаткові аргументи на підтримку першої несподіваної думки. Ця думка сформувалась у автора вже як цілком можлива гіпотеза. Та висловлювати її відкрито було боязко. Не хотілося серед своїх близьких та знайомих зажити слави божевільного. Було бажання зібрати до купи все напрацьоване й викласти в одному друкованому матеріалі. Адже обґрунтована й викладена на папері думка виглядає незрівнянно більш переконливою, ніж будь-які усні висловлювання. І все ж написання такого матеріалу відкладалося, головним чином, через острах зневажливої необґрунтованої критики. Маючи більше двохсот наукових та науково-популярних публікацій, до оприлюднення цього матеріалу автору приступати найважче.

            Напевне вирішальним моментом, який остаточно спонукав автора ось до цього написання, був крихітний випадковий епізод. Більше п’ятнадцяти років тому, під час відзначення успішного захисту чергової кандидатської дисертації в нашому науковому київському колі, сидячи за столом, оформленим відповідно до події, один вчений, повернувшись до сусіда, вимовив коротку фразу. Лише два речення, лише десяток слів. Ті слова не мали ніякого відношення ні до нещодавно захищеної дисертації, ні взагалі до тогочасних подій. І ніхто не відреагував на них: ні сусід, кому вони адресувалися, ні хтось інший за столом. Ніхто, окрім автора цієї публікації, який сидів напроти. Адже в тій фразі коротко,. але практично повністю була сформульована саме та напівбожевільна думка, з якою жив автор майже двадцять років і яка могла розкривати ту велику таємницю людства. Доречно зауважити, що вчений, який це промовив, був доктором фізико-математичних наук з авторитетом світового рівня в своєму науковому напрямку. Крім того, він був широко ерудованою людиною, добре обізнаним в різноманітних питаннях, далеких від сфери його наукових проблем, зокрема, в питаннях літератури, історії, релігії та інших. На жаль на сьогодні ця людина вже покинула наш світ. І ніде висловлене за тим столом твердження не оформлене ним у письмовому вигляді. Наразі невідомо, які саме аргументи стали підставою для подібного висловлювання. Напевне все-таки наважитися опублікувати таку точку зору непросто. Хіба що комусь ось так сказати за столом…

Отриманий незалежно ще однією людиною, авторитетним вченим такий же висновок стосовно одних і тих самих подій став не лише додатковим підтвердженням можливої вірності даного висновку. Наведений епізод засвідчив, що подібну думку розділяють чимало людей на Землі. Якщо в одному місці і в один час перебувають двоє людей з однаковою, отриманою незалежно, але ніде не оприлюдненою й істотно відмінною від загальноприйнятої точкою зору, то у всьому світі таких людей має бути багато. Ось тому автор наважується викласти все це в письмовому вигляді. Щоправда, протягом більш ніж півтора десятиліття, що минули від описаного епізоду до сьогодні, потрібно було ту напівбожевільну думку оформити у вигляді логічно й детально обґрунтованої, фактично наукової гіпотези. На погляд автора, це вдалося. На додаток, як ще один (не дуже серйозний) аргумент на користь вірності вже сформованої гіпотези можна навести дещо змінений відомий афоризм Нільса Бора: «Ця гіпотеза достатньо безумна, щоб бути вірною».

Розділ 1.

СУТЬ ВЧЕННЯ

1.1 Великий парадокс розвинутої цивілізації

       Головне питання, яке буде розглянуто в цій публікації, є особливо делікатним і потребує делікатного підходу. Тому до його висвітлення будемо наближатися здалеку. А саме, заглянемо спочатку в дуже далеке минуле. Можливо перші сторінки цього тексту будуть виглядати дещо нудними чи зайвими, але в них рядок за рядком закладається фундамент головних висновків даного рукопису.