Сім'я...

Я очікувала почути будь що, але що у мене є брат... До такого я точно не була готова...

- Ну привіт, татусю! - заговорив Сонцедар 

- Чому ти це робиш, Сонцедар?! - спитав його Санвірл, готуючись до удару

- Не смій називати мене цим ім'ям! - загарчав хлопець, і намахнувся на Санвірла. 

Та я рефлективно побігла в сторону Санвірла, нас обох захистив бар'єр. Мої руки трохи обпеклись від нього. Мені не було зрозуміло, як я це зробила.

- Що, сестричко, почуваєшся себе сильною? - нахабно спитав мене Сонцедар.

- Я не знаю, хто ти, але я не хочу щоб ти вбив всіх тут. Але, якщо Санвірл каже правду, я б ніколи не підняла руки на свого брата! 

- Дурепо, ти захищаєш того, хто навіть не намагався мене знайти! - він ревів ще дуще. - Я все своє життя боровся з ним, та шукав його улюблену доцю. Я хотів заполонити світ, щоб довести, що я гідний! 

- Що ти маєш на увазі? - спитала я та поглянула на Санвірла. - Про що це він?

- Він має рацію, я не шукав його, я власноруч віддав його злу. - Санвірл, навіть, трохи розплакався, кажучи ці слова. 

- Нужбо, розкайся! - хлопець знову накинувся на богів. Він встиг знерухомити Дрімніса та Зоревіру. Ці темні чари охопили їх. Їхні перелякані обличча закам'яніли. Для мене - це був жах. Я відчула гнів, який сильно розпалювався в моїй душі. Я накинулась на Сонцедара, згораючи вогнем. Ангел хотів мене зупинити, для мого ж хахисту, та мій вогонь був настільки сильним, що відкинув його в іншу стіну. Хлопець впав, я тримала його. Він інколи перекидався на мене, поки ми не відскочили одне від одного. В моїй голові випливали всі молитви, та я не знала, яка його здолає. Мої груди пекли від такої сили. Сонцедар почав промовляти незрозумілі слова. З його рук виникала темна енергія. 

- "Що робити, що робити?!" - це питання виникало у мене знову й знову. Санвірл підійшов до мене, взяв мене за руку, сказавши: 

- Повторюй за мною, ти зможеш! 

Я йому повірила. Він почав промовляти слова молитви.

- Сонячне світло мене освітли, темний розум мій проясни. Хочу зло я темне забути, щоб вільним від мук, зміг я бути.

Я повторила за ним. Наші руки були зі світлої аури. Разом із Санвірлом, ми протянули руки, знову й знову повторюючи слова молитви. Світло потрапило на Сонцедара. Він магався боротися, та його темні слова не змогли йому допомогти. Світло поглинало його. Він почав кричати, а зло покидати його тіло. Поки я утримувала Сонцедара, Санвірл чарівним посохом взяв в полон темні сили. Сонцедар впав на підлогу, мої батьки звільнились від його чар. Я підійшла до Сонцедара, він почав плакати. 

- Ти справді гідна бути донькою бога! - сказав хлопець.

- Чому ти так кажеш? - спитала я, потроху згасаючи від сонячного вогню.

- Це моя провина, Богородо... - відповів Санвірл, зробивши глибокий вдих.

- Що трапилось? ....