Я бачу бога і темряву

Ранок. Око вже не так боліло. Я вийшла із своєї кімнати, на мене вже чекали батьки на другому поверсі храму. Я сіла навпроти батьків. Ми мовчки сиділи хвилинку чи дві. Батьки, напевно, налаштовувались щоб почати розмову. Я не дивилась на батьків, але відчула, що потрібно це зробити. Піднявши голову, побачила перед собою не просто батька в червоно - жовтому тараті, а наче бога. Його сила і аура проходила по моїх руках маленькими мурашками. І мати була, як богиня.

- Що з тобою тату? - спитала я, розуміючи, що мені пора дізнатись більше про моє існування. 

- Я не твій батько, Богородо... - відповів мені "не мій батько". Хоч він виглядав, як могутній бог, та боги теж відчувають страх. Я не відводила від батька очей, чекаючи продовження.

- Я бог снів Дрімніс, який був змушений виховувати тебе, як свою дитину. Це було 17 років тому...

- Що?... - спитала я. Мені хотілось плакати. Стриматись було важко, та я терпіла.

- Коли в космосі почались дивні атаки темних сил, які могли знищити все, що там існує, в тому числі і планету Земля. Ти тільки створилась із сонячного вогню. А Санвірл вибрав тебе своєю дитиною, Насліднецею його сил. Та його завданням стало захищати космос, а тебе він віддав мені, щоб я забрав тебе і захищав. Я досі виконую завдання бога Снів, і разом з твоєю "матір'ю" виховуємо тебе. 

- Ти бог?... А ти хто мамо? - тепер я чекала пояснень мами, можливо вона теж щось приховує.

- Я богиня Сузір'їв - Зоревіра. Я з маленьких зірок створюю могутні сузір'я, які служать бар'єром і захостом планет від злих сил. 

- Я справді донька Санвірла? - не могла повірити, що я дитина бога.

- Так... - батьки відповіли одночасно. 

- Щодо мого ока..., що з ним?

Батько зробив глибокий вдих і почав говорити.

- Ти отримала Око Бога. Воно з'являється тільки в богоподібних. Око Бога допомагає бачити божу силу, а навіть і темне у простому. 

- Що ти відчувала, коли ти його отримувала, Богородо? - спитала мене матінка.