Несподівано страшно

Мої груди стислись, наче ланцюгами. Дихання перейшло в одушіння. Паніка вдерлась до моєї голови, а око боліло, наче туди налили лаву. Я з онімілими руками шукала вбиральню. На щастя там нікого не було. Я вмила лице крижаною водою з крану. Дихання потроху відновлювалось, але око продовжило боліти. Мені було страшно подивитись вдзеркало, та я це зробила. Я побачила неймовірної краси око, кольору золота. Та я не розуміла, що це відбулось зі мною. Добре, що сьогодні було тільки одне заняття. Я хутко побігла додому, ховаючи очі від людей. Я забігла в храм. 

- Мамо, тату! Допоможіть! - я гукала їх. Батьки вискочили із своїх кабінетів і побігли до мене. 

- Доню, що з тобою? - спитала мене мати. Батько перелякано взяв мене за руку. 

- Моє око... - я забрала серветку з мого ока. На обличчях батьків читався жах, здивування, збентеження.

- Що зі мною? - спитала я з острахом.

- Богородо, можна ми тобі розповімо про це завтра? 

- Чому не зараз?

- Тобі потрібно відпочити... Завтра ми все пояснимо...

Вечір. Я не могла заснути, тому пішла трохи подихати повітрям. Проходячи біля дверей кабінету батька, почула розмову батьків. 

- Невже це вже сталось?...

- Неможу в це повірити...

- Це мало статися, вона ж все таки донька бога...

Я оніміла від почутого... Мої батьки, не мої батьки? Як? Чому? Тоді хто мої справжні батьки? Донька бога? Я не стала вриватися до кабінету, страхи і втома накрили мене з ніг до голови. Повернувшись до своєї кімнати, я помолилась Санвірлу, щоб він дозволив богу снів Дрімнісу, забрати мене у світ снів.