Велике вітання, читачі, які зараз читають листи, де я розповім про мій шлях та не звичні пригоди, благословенні Богом Сонця Санвірлом.
Це був мій звичайний день народження. В тихому храмі, я молилась Богові Санвірлу. Поряд я чула коливання вогню із свічок, я чула молитву в моїй голові, а серце відчувало спокій. Після молитви, я поклонилась великій статуї Санвірла, зроблена з незвичайного каменю. Я не знала, що це за камінь, та мати каже, що цей камінь дуже давно впав з космосу, освітившись Сонячними хвилями. Коли люди його знайшли камінь, який світився наче золото, вони повірили, що це знак від Бога. Зробивши з каменю статую Санвірла, вони молились йому про мир і тепло у світи смертних. Мене мати з дитинства навчала історії та легендам про Сонце. Мене покликала мати на другий поверх нашого храму.
– Богорода, прошу, підійди до мене!
– Вже йду!
Я піднялась по дерев'яним сходам. Мати вже чекала мене, сидячи на подушках біля столику, де вже був свіжий чай з листя дерева лимону. Я сіла навпроти матінки.