Збіговисько аристократії

Сабі

- Макс, можна кілька питань?..

- Ну?

- Що це за світ?

- Ми в Телроку, зіронько. Річниця заснування Організації міжсвітового співробітництва завжди тут святкується.

- О так, я згадала. Чула колись, як хтось казав, що цей бал кожного року відбувається саме в Телроку. Але чому саме тут постійно святкують таку важливу для Міжсвітової спільноти подію? Інші світи не ображаються? Хіба не справедливіше було б зробити бал на нейтральній території чи обирати світи по черзі?

- Відповідь проста: всі цінують внесок Телроку в створення Міжсвітової спільноти. Дуже давно в Телроку правив Тріан Мудрий. На той час тут ще не було Ради і так званої «влади найкращих», аристократів тобто, тоді в Телроку панував абсолютизм. Так от, Тріан подав ідею заснувати Міжсвітову спільноту. І не просто подав ідею, а й втілив її в життя, адже дідусь цей був істотою дії, не сиділося йому на місці. Отож він пройшовся по світах і підписав кілька договорів зі співробітництва… Між іншим, ці договори зараз прикрашають стіну Пам’яті в замку Ради, куди ми, власне, і прямуємо. Рошаір якось провів мені там екскурсію… Але я відволікся. Коли інші світи зрозуміли, що гуртом і батька легше бити, тобто опиратися піратам і уникати воєн, то вже почали самі приходити до Тріана, як першокласники, з чернетками договорів на перевірку. Хитрий дід тоді круто заробив і зміцнив свої позиції на міжсвітовій арені. Телрок досі могутній, а вже тисяча років з тих часів минула…

- О, пане професоре, чи можна пропустити передісторію, яку знає кожна собака, і перейти одразу до суті? – я перевернула очі. Цим чоловікам тільки дай можливість щось пояснити! Як почнуть базікати – потім не замовкнуть! І нащо я тільки зачіпала його з питаннями? Не знала собі б і далі спокійно.

- Сама ж спитала, то я й пояснюю, - рудий професор зробив вигляд, що образився. - Ну, якщо пропустити ще кілька деталей, то на честь блискучої ідеї цього Тріана, ну того, що Мудрий, було вирішено святкувати річницю заснування Організації міжсвітового співробітництва саме тут, в Телроку.

- Телрок, Телрок… - я прикусила губу і напружила пам’ять. – Це ж світ, де живе твій брат, правильно?

- Угу.

- Добре, - я подумала, а тоді таки ризикнула поставити ще одне питання. На свій страх і ризик, так би мовити. – А чому ми, як якесь село неотесане, трясемося в кареті, а не використовуємо кишеньковий портал?

- Ну, розумієш…

- Тільки благаю, не треба ще однієї лекції! Коротко і по суті, будь ласка!

Дракон обдарував мене докірливим поглядом просвітника, що дивиться як варвар спалює книгу. Я перевернула очі. Зануда.

- Рада перестраховується, - таки розродився. – На всю територію Теміру, столиці Телроку, наклали заборону на переміщення. Виняток – це міжсвітовий портал, щоб гості з усього Всесвіту, зокрема й ми, могли сюди прибути.

- А від чого перестраховуються?

- От бачиш? А якби у тебе шило в одному місці не стирчало, і я все нормально пояснив, ти б питань не ставила.

- Коротше, забудь, що я взагалі щось питала. Переживу.

Я відвернулася і схрестила на грудях руки. Теж мені!

- Та я ж приколююся, Сабі, - тепер вже була черга Макса перевертати очі. Цей безсмертний ще й засміявся!

Мовчу і з усіх сил стараюся не усміхатися. Я ж казала, що сміх у Макса щирий і заразний! Це просто якась секретна зброя!

Макс тяжко зітхнув, пересів з сидіння навпроти до мене і просто… обійняв.

- Ти іноді така дитина, зіронько.

- Ой, можна подумати, ти поводишся, як дорослий.

- Так, закриваємо тему, а то ми так і будемо сперечатися. Мир? – Макс простягнув мізинчик, зазираючи в мої очі, як милий цуцик – в очі хазяїна. Пф, артист! Запевняю вас, єдина причина, чому я відповіла на «мізинчикостискання» Макса – це те, що я люблю собак навіть більше, ніж інших тварин. І все. Ніяких інших причин немає. Немає, я сказала!

Макс взяв мою руку в полон своєї, переніс мою кінцівку на ворожу територію, тобто собі на коліна, і став задумливо виводити по внутрішній стороні моєї долоньки візеруночки.

- Лоскотно! – я нестримно захихотіла і спробувала забрати з полону дракона-клептомана своє, тобто долоньку, але я програла – долонька так і лишилася в загребущих руках Макса, правда візерунки виводити він перестав.

- То ти лоскотки боїшся? – кіднепер розплився в єхидній посмішці, що не віщувала мені нічого доброго. – Щойно я отримав безцінний козир. Тепер буду тебе лоскотати, коли не будеш мене слухатись!

- Аякже! Тоді я… я… щось придумаю і героїчно відіб’ю удар! – я пафосно підняла догори вказівний палець вільної руки.

Макс так усміхнувся, що я зрозуміла: йому дуже цікаво, як саме я збираюся відбиватися, і перевіряти він це буде просто зараз!

- То від чого там Рада перестраховується? Детальніше, будь ласка, – ех, знов на ті самі граблі з цими питаннями, але треба ж тему змінити… і врятуватися від лоскотки!

- Гм, ну добре вже, розповім. Десь років двісті тому на бал з приводу річниці бла-бла-бла (мені лінь назву повторювати) приперлися фанатики, які виступали проти об’єднання світів. Ну, вони казали, що цей движ з об’єднанням призводить до асиміляції слабких і малорозвинених культур і до повного їх поглинання сильнішими культурами. Ще щось торочили про стирання культурних особливостей деяких світів, бла-бла-бла… Коротше, тоді загинуло багато істот, найповажніших представників різних світів. То дійсно була трагедія. Татовий друг тоді загинув. Сьогодні, до речі, буде хвилина мовчання, щоб вшанувати пам’ять про загиблих. Ну, але гіркий урок був засвоєний, тож тепер тут діють жорсткі заходи безпеки. Рошаір сам сьогодні мав геть усе перевірити. Він кожного року з цим мучиться. А з його перфектціонізмом… Бідолаха, мабуть, весь день провозився з цим своїм коронним пере-перевірянням.