Страшний сон соціопата-соціофоба

Лета

Ми втрьох, я, Сабі і пані Філайн, йшли в кафе, на обід з потенційними батьками когось з наших сонечок. Сабі була вдягнена в красиву блакитну сукню, сяяла свіжістю, енергією і мала огидно хороший настрій. Пані Філайн, як завжди, вдягнулася в строго, м’яко усміхалася і трималася з гідністю гувернантки. Я ж вибивалася з загальної картини своїм жалюгідним виглядом і кепським настроєм: я постійно позіхала, терла очі, шаркала ногами по бруківці і взагалі, за словами моєї любої подруги, «нагадувала ображеного горобця». Якби це сказала не Сабі, а хтось інший, то хана йому було б, а на цю пустоголову ельфійку я просто надулася.

Я вкотре позіхнула. Боги, та я ледве щелепу не вивихнула! Міраж візиту до цілителя був близьким, як ніколи.

- Алето, ви не виспалися? Нічого, зараз прийдемо в кафе, замовите собі щось поїсти і вашої улюбленої міцної кави. Ви ж ще сьогодні не їли, як я розумію? – співчутливо запитала пані Філайн. Обожнюю цю жінку.

- Та ця заноза розбудила мене сьогодні з самого ранку! – моє обурення не знало меж.

- Бо я думала, що ти теж захочеш причепуритися перед важливою зустріччю, - Сабі надула губки. – Хто тобі винен, що ти така лінива дупа?

- Лінива?! – давно я так на неї не злилася. – Сабі, у нас зустріч запланована була на дванадцяту! Дванадцяту! А ти, нещастя моє, розбудила мене о восьмій!!! При тому, що зібралася я всього хвилин за п’ятнадцять!

Сабі поглянула на мене невинними очима янгола, впевнена, що я їй нічого не зроблю, навіть якщо вона спричинить всесвітній апокаліпсис.

- Зате ми встигли заскочити до діток.

Я промовчала. Бо справді нічого їй не зроблю навіть за апокаліпсис. Вона вміє мною маніпулювати, а я даю їй сідати собі на шию. Вічна проблема.

Решту шляху до кафе ми подолали мовчки.

В кафе пані Філайн швидко знайшла Форстерів, які вже нас чекали за одним зі столиків, і представила нас одне одному. Що ж, нехай почнуться «Голодні ігри»…

Я уявила собі сторінку, поділену навпіл. В першому стовпчику стояла позначка «плюси», а в другому – «мінуси». В першому стовпчику з’явився запис «пунктуальність». Для мене ця риса дуже важлива, і це явно великий плюс Форстерам в карму. Вони з’явилися завчасно, значить справді хочуть справити на нас гарне враження і домогтися згоди на всиновлення.

Спершу я зміряла чіпким поглядом Фредеріка Форстера, який виявився високим трохи сутулим худорлявим чоловіком. У нього був довгий гачкуватий ніс і великі карі очі. Довгими тонкими пальцями він ледь помітно гладив руку дружини, щоб та не так тремтіла. Ліліана Форстер теж відрізнялася худорлявістю і акуратністю: її хвилясте каштанове волосся було заплетене в акуратний вузол, а вдягнена вона була в речі хай не дорогі, але чисті і красиві. Її карі очі дивилися на нас із Сабі з добре помітною надією.

На перший погляд мені пара сподобалася. Але це тільки на перший погляд, побачимо, що далі буде.

До нас підійшов офіціант і з ввічливою усмішкою запитав, що ми будемо замовляти.

- Мені найміцнішу каву закладу. Без цукру і вершків, - позіхнула я. – Ще принесіть млинці, мед та абрикосове варення.

Сабі замовила солодку каву з вершками, кексик з родзинками і круасан. Останній вона хотіла повісити на мій рахунок, але різко передумала, зустрівшись з моїм багатообіцяючим важким поглядом. Форстери забажали лише кави, а пані Філайн – чашку зеленого чаю, бо вже сьогодні снідала, а пора обіду ще не настала, адже вона завжди обідає о пів на другу. Її звички завжди їсти в певний час я ніколи не могла зрозуміти. Чому просто не їсти, коли хочеться?

Після кількох напружених фраз на тему погоди і аж надто теплого початку осені нам принесли замовлення. Можна починати серйозну розмову.

- Можете розповісти, чому ви хочете взяти до себе дитину? – доброзичливо поцікавилась Сабі і елегантно сьорбнула кави.

- Я… не можу мати дітей, - було видно, з яким болем промовила ці слова пані Форстер. До своєї кави вона не торкнулася. – Я нарвалася на немилість однієї відьми.

- Розкажіть детальніше, - м’яко попросила подруга.

- Сім років тому я прийшла до відьми, щоб взяти сонне зілля, вона славилася ними на все місто. Просто взяти зілля, бо мама спати погано стала. Хто б міг подумати… - вона швидко закліпала, проганяючи сльози. – Я просто опинилася не в тому місці не в той час і випадково побачила, як вона ховає закривавлений ніж під стійку. Спочатку я не надала цьому значення, але потім… я дізналася, що того дня вбили жінку. Ножем в живіт. Ясна річ, я, молода й дурна, миттю побігла до жандармів, розповіла, що бачила. І нащо я в це влізла?.. Виявилося, що чоловік зраджував відьмі, а жінка, з якою він це робив чекала від нього дитину. Не знаю, як відьма про все дізналася, але вона вбила свою суперницю і її ненароджену дитину… На суді, коли я виступала як свідок, вона встигла проклясти мене. Ніхто не встиг нічого зробити. Досі у вухах звучать її слова: «Щоб тобі ніколи не народити, не вигодувати, не потримати на руках своєї дитини, своєї крові».

Сабі вже плакала. Вона витирала сльози серветкою і шмигала носом. Сентиментальна.

- А це прокляття точно неможливо зняти? – співчутливо запитала фея. – Просто я чула, що до відьомських проклять є протидія, на відміну від обдарувань фей.