Епілог

Епілог

Товсті одвічні льоди та нескінченні сніги поховали під собою воду та землю безкрайніх північних рівнин, услід за чим і їх теж, начебто чорним саваном, вкрила собою довга арктична ніч.

Мороз у цих краях стояв такий, від якого кришився камінь і прямісінько на льоту замерзали завірюхи.

Тим не менш, крижана палиця Володарки Льоду, Темряви й Смерті була набагато страшнішою зброєю: одним ударом цієї палиці крижана діва могла розбити на мільярди мікроскопічних скалок вікові льоди та обрушити небеса. І тоді в прикордонні з Ніфльхеймом землі приходили землетруси, особливо люті морози та сильні снігопади, а у землі, що знаходилися у віддалені – затяжні дощі та урагани.

Страшна зброя, але все ж таки не непереможна і не безвідмовна… Бо якою не величезною була міць Палиці – вона була обмежена і за радіусом ураження і за тривалістю свого впливу.

І усе було б ще нічого, якби на поповнення витраченої Палицею енергії уходило не так багато часу, який в залежності від залишку магічного резерву інколи вимірювався не роками, і навіть не століттями, а цілими тисячоліттями.

І це дуже й дуже засмучувало Її Крижане Смертейшество, яка само з цієї причини стояла в задумливості перед своїм крижаним троном.

Трон височів на крижаному ж п’єдесталі і до нього вели знову ж таки крижані сходи.

І перше, і друге і третє було настільки тонкої та вишуканої роботи, що здавалося невагомим та тендітним. Дивовижні візерунки-мережі, що прикрашали трон, п’єдестал і сходи були настільки файними та неповторними за своєю формою та змістом, що тільки за одне право побачити їх багато хто із майстрів скляної справи з радістю продав би свою душу дияволу.

Величезний тронний зал був занурений у пітьму.

І лише на саму Владичицю крізь величезне вітражне вікно падало світло північного сяйва, що укутувало крижану діву, немов у палантин, у відтінки фіолетового, зеленого та відблиски червоного кольору.

У темряві зі стелі тронного залу звисали величезні крижані люстри, кожна льодинка-підвіска яких, залежно від кольору північного сяйва, що її осяював, своєю красою могла б посперечатися з будь-яким з найцінніших дорогоцінних каменів. Що ж до завитків, до яких кріпилися підвіски, то їм у світі людей не було рівних.

Зберігала у собі, однак, ця зала також і страшні таємниці…

Під крижаною її підлогою лежали тисячі й тисячі людських черепів, червоні очниці яких були приречені вічно стежити за тим, що відбувається у тронному залі.

В стіни ж її було вмурована незліченна кількість занурених у вічний напівсон людей. Їхні пози розповідали про те, що вони до останнього виборювали свободу й намагалися звільнитися від крижаного рабства.

Проте не змогли. І тому тепер вони служать Владичиці у примарній надії на те що, колись вони таки отримають назад свою свободу, своє життя…

Простояв у задуманості кілька хвилин крижана діва нарешті попрямувала до свого трону.

Гулкий стукіт її каблучків чимось нагадував набатний передзвін. Це був водночас і урочистий і сумний звук. Це був звук абсолютної чистоти, але й нескінченного, загробного холоду. Це був звук, від якого в живих людей стигла кров у жилах і перехоплювало подих.

Раптом двері зали відчинилися, і в них з’явився той, на кого вона чекала.

– Ви запізнилися! – роздратовано привітала гостя Хель, і звук її голосу відбився від стін дзвоном розбитого скла.

10/11/2022

– Ви перебільшуєте, моя Повелителька, – анітрохи не збентежився гість. – Я прибув точнісінько секунда у секунду.

– Гаразд, – відмахнулася Хель. – Нехай буде секунда у секунду, – з явною позичкою у тоні, повідомила вона і відразу ж перейшла до справи. – Що ти знаєш, про Алекса Каролінга? – поцікавилася крижана діва, і цього разу звук її голосу відбився від стін передзвоном сотень кришталевих підвісок.

Локі Лаувейсон знизав плечима.

– Теж, що й усі інші. А от ви, наскільки я чув, з ним дуже добре знайомі… – похабно посміхнувся він. – Розповісте?

– Нахаба! – ображено вигукнула крижана діва. – По-перше, зважуй, с ким розмовляєш! По-друге, якщо б я знала про Каролінга те, що мені потрібно, то навіщо б я у тебе запитувала про нього! – зло процідила вона крізь зуби.

Спалах агресії крижаної діви знизив температуру в залі одразу на кілька десятків градусів, у мить укривши гостя товстим шаром інею.

У замурованих в стіни шпигунів було не так багато розваг і тому їх дуже розважило те, як злякався і підскочив гість. Від їхнього дружного сміху затремтіли стіни, і зі стелі посипався сніг.

Локі, втім, досить швидко прийшов до тями. Він активував внутрішній вогонь і товстий шар інею, що його укривав – навіть не розтанув, а випарувався.

– Якщо б я знав, що вас цікавить, я міг би зібрати для вас усю необхідну інформацію, – з чарівною усмішкою на губах запропонував він. – Звісно, не за просто так, а за відповідну винагороду?..

– Відповідь на перше питання: мене цікавить усе! – останні три слова Хель не сказала, а ніби вигравірувала на лобі свого гостя, настільки вони впечатались у його пам’ять. – Що ж до винагороди… Наприклад, я могла б допомогти тобі усунути з трону Елану.

Локі замислився на кілька секунд.

– Хммм ... Допомога – це, звичайно, ще не гарантія... Але так і бути беру, що даєте, – кинув він. – Домовилися. Скільки в мене часу на сбір потрібної інформації?

– Поки я не дізнаюся усе, що мені потрібно, – з усмішкою відповіла Хель.

– Якось надто вже невизначено, – продовжив торгуватися Локі.

– Іншої відповіді у мене для тебе немає, тому або погоджуйся на цю мою пропозицію або… не погоджуйся, – байдуже повела плечима крижана діва.

Почувши тон, яким була озвучена остання фраза Володарки, Локі Лаувейсон зрозумів: якщо він не погодиться на те, що йому пропонують, розмова закінчена. А разом із розмовою і торг. А от, якщо він погодиться, і зможе переконати Хель у своєї незамінності, то в нього з’явиться можливість не тільки підняти ставки, але й дізнатися, що ж такого їй потрібно від цього Алекса Каролінга.