Глава 37

Глава 37

Її Крижане Смертейшество Хель пройшла крізь віковий лід, ніби це було повітря.

Усі очі в залі тієї ж миті подивилися на неї, услід за чим усі, без винятку зимові та неблагі, схилили перед нею коліна. Що ж до літніх та благих, то вони схилили лише голови.

А от Елана та Річард так і залишилися стояти, не схиливши ні коліна, ні голови.

Якщо не брати до уваги бій барабанів та пронизливий вереск труб, то по трапу, що з’явився із глибин крижаної брили, Хель спускалася у повній тиші.

Вона була настільки ж бездоганно прекрасною, як і зловісно-жахливою.

Бездонні, чорні, як сама темрява очі. Яскраво-червоні, кольору артеріальної крові, пухкі губи. Волосся – чисте срібло, що спадало навколо мертвенно-блідого обличчя, на кшталт снігу на гірській вершині холодної місячної ночі.

Одягнена вона була в належний її божественному статусу одяг. Поверх спадаючої хвилями сукні із ніжно-блакитного шовку, що попідкреслювала кожен її рух, на її плечі була накинута вишита сріблом біла хутряна мантія. Її білосніжну лебедину шию прикрашало намисто з діамантів небаченої у світі смертних величини. Над високим і гладким чолом крижаної діви височіла кістяна корона. А ось ніжки її, як не дивно, були взутті не в білі, чи сріблясті, але в яскраво-червоні чобітки на височезній шпильці.

Згадавши, про те що і на Мебіус теж було яскраво-червоне взуття, Алекс подумки хмикнув.

А богиня те, виявляється, теж не проти, щоби на її ніжки звертали увагу!

Немов почувши нешанобливі по відношенню до її божественної персони Алексові думки, Її Крижане Смертейшество перевела на нього свій погляд. І він мимоволі здригнувся…

Погляд крижаної діви був водночас й відсторонений і бачив його наскрізь. А ще – це був погляд ката, якому не було ніякого діла до того, що за людина перед ним. Все, що його хвилювало – це золоті монетки, які він отримає за належним чином зроблену роботу.

Цілу хвилину, а можливо й дві, Хель невідривно дивилася на молодика. Потім посміхнулася та кивнула своїм думкам, начебто вона усе що їй було потрібно вже побачила, махнула рукою й перевела погляд на застиглих у поклоні фейрі.

Поки її трохи примружений погляд ковзав по їх зігнутих спинах та схилених головах, брила льоду перетворилася на величезний, розкішний трон. Її Крижане Смертейшество улаштувалася на ньому і знову махнула рукою.

Труби та барабани змовкли тієї ж миті.

Володарка Темряви, Льоду та Смерті перевела погляд на господиню палацу, легенько кивнула в її напрямку та поблажливо посміхнулася.

Мебіус відповіла своїй поважній гості улесливою посмішкою.

– Я завадила вам веселитися? – поцікавилася Хель, відкинувшись на спинку трону. І її дзвінкий та мелодійний голос, в якому дзеленчали кристалики льоду, рознісся по всьому залу.

– Ні! У жодному разі ні, моя Повелителька! – поспішно запевнила королева Неблагого зимового двору. – Для нас… Для мене – це величезна честь і щастя приймати вас!

Подивившись на напружене обличчя Алекса, Вайлд поспішив його заспокоїти.

– Найімовірніше за усе, Хель з’явилася через Річі та Елану. Вони наші секунданти. І тому й на них також поширюється захист Суду Крові. А зимові про це, вочевидь, забули і атакували їх.

– Дуже хочеться на це сподіватися, – похмуро пробурмотів Алекс, який знав, що нехай він і не обернувся, проте виграти йому все ж таки допоміг звір.

Між тим Хель знову звернулася до господині балу і чи то попросила, чи то наказала, чи то дозволила:

– Що ж, моя люба, тоді будь ласкава, познайом мене з переможцями вашого Суду Крові, – тон крижаної діви був м’яким, посмішка чарівної, а очі такі добрі-предобрі… Що тільки самогубець, наважився б їй відказати у просьбі.

– Переможців? Суду Крові? Але звідки?.. – зовсім не по-королівськи розгублено забелькотіла Мебіус.

Володарка Темряви, Льоду та Смерті нічого не відповіла, лише вигнула праву брову. Слідом за чим перевела погляд на величезне табло, що висіло у повітрі і на якому, поряд з іменами й титулами дуелянтів, значилися також і ставки.

– Хммм, Елано, а ви азартний гравець, як я подивлюсь!

– Я усього лише зробила так, як підказало мені серце! – відповіла королева літа.

І хоча голос її при цьому звучав тихо й ніжно, в ньому все ж таки складно було не розчути глузування та виклик.

Її Крижане Смертейшество, тим не менш, не тільки не розсердилася, але, навпаки, схвально кивнула та, обдарував чарівною посмішкою, без найменшого натяку на іронію, благодушно відмітила:

– І воно вас не тільки не підвело, а й надзвичайно збагатило. Хммм… Це ж треба, яке цінне у вас серце!

– Так, цінне, – погодилася королева літа.

І знову ніби і м’яко відповіла і тихо і лагідно, але в її тоні було стільки гідності, що це вже само по собі звучало як виклик.

Проте Хель знову навіть у бровою не повела.

– Люба моя, – в черговий раз звернулася вона до Мебіус. – А чому це наша гостя оточила себе щитом?

Мебіус не посміла збрехати своїй Володарці і тому сказала напівправду.

– Мабуть тому, що вона судить по собі?! І тому гадає, якщо її гарантії безпеки нічого не варті, так і мої теж! – погляд не благої королеви, спрямований на «нашу гостю» був холодним, а тон – отруйним.

Елана не знайшла за потрібне пояснювати, що нічого вона «не гадає». Лише іронічно посміхнулася, звела плечима й кивнула: мовляв, думай, дорогенька, усе що тобі заманеться, тим не менш, так і є, я не довіряю твоїм гарантіям безпеки.

Користуючись моментом, Алекс тим часом переоцінював їхні шанси. Якщо до прибуття Хель ці шанси були нерівні, то тепер – вони були нерівні в геометричній прогресії! Навіть якщо з мінути на мінуту прибуде літнє військо.

І знову, ніби підслухавши його думки, Її Крижане Смертейшество перевела на нього свій погляд.

– Хммм... Юначе, а ми з вами раніше ні де не зустрічалися?

– Я з вами? – здивовано-спантеличено перепитав він й заперечливо замотав головою. – Ні.