Глава 35

Глава 35

У залі і до цієї миті панувала тиша, але ж тепер вона стала абсолютною.

Саме така тиша зазвичай буває перед бурею в її епіцентрі.

Напружена. Тяжка. Зловісна.

Усі присутні завмерли в настільки нервозно-настороженому очікуванні, що, здавалося, вони забули навіть про те, що треба дихати.

Яскрава та сліпуча посмішка королеви зимового Неблагого двору раптом перетворилася не просто на порожню й неживу, а на космічно крижану.

Лють, що вона насилу стримувала спотворила її досконале у своїй красі обличчя. Чарівна спокусниця зникла без сліду. Її замінило кровожерливе чудовисько.

У синіх очах-вирах спалахував крижаний вогонь. Температура в залі впала настільки стрімко, що якби не королева літнього двору, що нейтралізувала виплеск її сили, більш ніж ймовірно, Алекс тієї ж миті впав би замертво, розсипавшись при цьому крижаною крихтою.

І не він один.

Зрозумівши, що вона мало не порушила закон гостинності, Мебіус схаменулась. Одна мить і неблага королева знову стала холодною, відстороненою, бездоганно-прекрасною, і настільки ж сліпучо-жорсткою – як і залита місячним світлом брила льоду.

– Дякую, люба, – обдарувала вона Елану фальшивою усмішкою. – Що ж до вас, містер Каролінг, то я не впевнена, що правильно вас почула…

Алекс осяяв Її Величність однією із своїх найбільш обеззброювально-чарівних посмішок й відкрив рота, щоб повторно озвучити свій виклик.

Однак тут із-за спини неблагої королеви виринула дивовижна прямо ходяча двох-копитна істота. Така худа, що, здавалося, дунь і її навіть від цього слабкого вітерцю з міста здує. Морда у істоти була нібито козляча, але вираз її був такий хитрий, не дати, не взяти – справжня лисиця. Хитру козлячу морду вінчали закручені, як у барана, золоті роги.

– Ваша Величність, дозвольте вашому старому слузі слово мовити, – низько схилившись, звернулося істота до королеви, нервово погладжуючи при цьому свою довгу золотисту борідку.

Мебіус замислилась на кілька секунд.

Погляд її, однак, при цьому не відривався від обличчя Алекса, який щиро сподівався, що його застигла під її крижаним поглядом усмішка, все ще чарівна, а не перетворилася на оскал.

Мебіус між тим посміхнулася і, зробивши легкий кивок у бік старого, промовила.

– Ну що ж, мовте, – дозволила вона.

І істота мовила. Точніше зашипіла огидним до мурашок голосом на невідомій Алексу мові.

Королева Мебіус, звичайно, подібних труднощів не мала і розуміла кожне слово. І чим більших цих слів було, тим більш задоволенішим становився вираз її обличчя і тим зловісніше вона посміхалася.

– Щось мені, якось різко перестала подобатися наша ідея з Судом Крові, – пробурмотів собі під ніс Річард.

– Наша? – хмикнув у відповідь Алекс і нагадав. – З яких це пір вона наша? Наскільки я пам’ятаю, ідея була твоя!

– З тих пір, як вона сподобалася і тобі теж, бо інакше ти б на неї не погодився! – педантично зауважив Річард.

– Ну гаразд, наша так наша, – зітхнувши, буркотливо погодився Алекс.

І сам цей момент вибрала господиня балу, щоб знову звернути на нього погляд своїх гіпнотичних, крижаних очей.

– Що ж, містере Каролінг, якщо ви наполягаєте на Суді Крові… Ви ж наполягаєте? – промуркотіла вона, облизавши губи. Причому, зробила вона це так еротично-плотолюбно, що Річард за спиною Алекса мимоволі сковтнув.

– Наполягаю, – спокійно глядячи їй в вічі підтвердив містер Каролінг.

– Що ж, якщо наполягаєте, то буде вам Суд Крові! – посміхнувшись промуркотіла вона. І наступної ж миті, із злорадістю у тоні додала: – І станеться він цієї ж хвилини! Благі та Неблагі Лорди та Леді Зими та Літа, ми раді оголосити вам, що в програмі нашого вечора тільки-но що відбулися деякі зміни, які, я сподіваюся, припадуть вам дуже до смаку! – продовжувала вона, глузливо спостерігаючи за тим, як усі четверо її запрошених, але небажаний гостей мимоволі зблідніли.

Ніхто з них не розраховував, що бій станеться так скоро. Навпаки, усі четверо були впевнені, що у Алекса буде ще кілька тижнів на підготовку до бою.

– Сьогодні! І лише сьогодні! І тільки у нас! – тим часом гучно віщала Мебіус. – На крижаній арені у смертельному поєдинку зійдуться з одного боку містер Алекс Каролінг та його вірний друг Вайлд Хьюдж, а з іншого… – вона на мить замислилась. Потім, посміхнулася та, вказавши на худорляву немічну істоту, оголосила: – Віддані мої піддані, ті з вас, хто бажає захистити нашу честь і нашу правду, прошу подати заявки моєму вірному раднику Лорду Каннінгу Вікідивелу!

Услід за чим, ляснула в долоні, оплеск яких за гучністю свого звуку цілком міг посперечатися з гарматним залпом. І тієї ж миті до згаданого вище Лорда Каннінга випереджаючи один одного ринувся цілий натовп бажаючих.

– От дідько! – мимоволі видихнув Річард. – Елано, Ваша Величність, чи є у нас хоч якесь право відкласти дуель? Хоча б на день? Наприклад, на підставі того, що згідно з фейрійськими постулатами гостинності: якщо господарі дому надали гостям гарантії небезпеки, то вони не мають права їх вбивати. Таким чином, це ставить представників Неблагого Подвір’я у нерівне становище.

– Гарне зауваження, пане адвокате! І таке шляхетне! – посміхнулася королева літа. – І у звичайному суді воно, більш ніж напевно, спрацювало б. Що ж до Суду Крові, то споконвіку його постулатам належить верховенство над усіма іншими фейрійськими законами та постулатами. І в дію це верховенство вступило з того самого моменту, щойно сторона, яку викликали на Суд Крові, прийняла виклик. І з цього ж самого моменту сторона, яка прийняла виклик, має повне одностороннє право вирішувати: «Де?», «Хто?», «Коли?» і «Яким видом зброї?». А ти думав, чому Суд Крові настільки рідкісне та священне явище серед фейрі? І чому відмова від нього, вважається настільки недостойним вчинком, що ганьбить весь рід? – риторично поцікавилась вона.

– З іронії судьби, саме на святенність та верховенство Суду Крові я й розраховував, тому і запропонував його Алексу, – зітхнув Річард. – От тільки я був упевнений, що події розвиватимуться набагато повільніше. Твою ж безодню! Алекс, вибач!