Глава 32

Глава 32

У палату до Вайлда Алекса не пустили, пояснивши це тим, що пацієнт тільки-но що після операції і тому без дозволу лікаря до нього навіть рідним не можна, а тим паче усіляким стороннім особам.

Молодий чоловік надто хвилювався за друга, та й утомився він за цей довгий та сум’ятливий день, що був сповнений багатьох неприємних сюрпризів. Й тому, мабуть, вперше у своєму житті він не міг ні посміхатися, ні бути чарівним. Він важко зітхнув, дістав з кишені посвідчення особливого відділу. Проте, користі від нього виявилося не дуже багато. Йому повідомили ім’я та прізвище лікаря, але де його можна в даний момент знайти, щоб отримати цей дозвіл – ніхто не знав.

– Алексе? – раптом окликнув його знайомий голос, коли він вже готовий був заревіти раненим звіром на усе приймальне відділеня.

– Річі? – обернувшись, здивовано відгукнувся він.

І відразу ж збентежився. Він зовсім забув про двох маленьких паршивок. І не мав жодної гадки, куди вони зникли! А раптом із ними щось погане трапилося?! Раптом і вони теж потрапили до лап Телемака і…

– Що ти тут робиш, друже? Усе гаразд?

– Те що й ти. До Вайлда прийшов. Проте і тебе теж, я дуже радий бачити. Хоча особливо я радий бачити те, що ти не тільки живий та неушкоджений, але й на свободі!

– Повір мені, я теж! – посміхнувся Алекс. – А твоя сестра і її подруга, вони як? Я сподіваюсь вони теж живі та неушкоджені і на свободі? – нетерпляче поцікавився він.

– Цілком, – кивнув Річард. – І поки що, цілком задоволені життям! Але це ненадовго! – зловісно додав він. – Бо цього разу вони вже занадто далеко зайшли! Та і я теж бовдур, треба було відразу дзвонити твоєму батькові, а не обдзвонювати поліцейські дільниці Манхеттена…

– Ти обдзвонював поліцейські дільниці Манхеттена, але навіщо? – здивовано запитав Алекс.

– Угу, обдзвонював, – криво посміхнувся Річард. – Тому що, Кессіді та Пенелопа розповіли моїй матері неймовірну історію про те, що ти промишляєш грабунком і тому вони здали тебе і твого спільника-троля у поліцію! Мама, певна річ, їм не повірила. Тим не менш, все ж таки трохи стурбувалася і подзвонила мені: я її, зрозуміло, заспокоїв і ми з нею разом посміялися. Після чого я вирішив посміятися над цією дівчачою фантазією ще і разом з тобою. Проте скільки не дзвонив, так і не зміг додзвонитися.

Алекс ляснув долонею по задній кишені джинс і тільки зараз усвідомив, що він або втратив свій смартфон, або його в нього відібрали, поки він прибував у несвідомому стані.

– Тому я спробував додзвонитися до Вайлда, – продовжував між тим розповідати Річард. – Однак і він теж не відповів. Ось тут вже мені якось неспокійно на душі стало і я почав обдзвонювати поліцейські дільниці. Проте швидко зрозумів, що так я все одно нічого не дізнаюсь, і тому зателефонував твоєму батькові. Ну і від нього я вже дізнався і про те що Вайлд у лікарні, і що тебе я теж зможу тут знайти.

Вислухавши розповідь друга, Алекс не втримався і істерично розсміявся.

– Вона здала нас копам?! Оце таки воістину ніколи не знаєш, де знайдеш, а де втратиш! – крізь сміх промовив він.

– Ти це про що? – оторопіло і навіть трохи стурбовано витріщився на нього Річард.

– Я тільки-но що зрозумів, що потрапити у полон к людям Телемака – це була не невдача, а, навпаки, вдача! Мені навіть подумати страшно, який був би скандал, якби нас із Вайлдом на тій квартирі загребли б копи! Виявляється, що нам з ним ще й дуже і дуже пощастило! – продовжував реготати він. – Скільки, до речі, дають за групове проникнення у чужий будинок із зломом? – витираючи сльози, що виступили на очах від істеричного сміху, запитав він.

10/10/2022

– Постривай-но, ти що хочеш сказати, що ви з Вайлдом й насправді грабували чиюсь квартиру? – здивовано уточнив Річард, перейшовши раптом на змовницький шепіт.

– Ну не те, щоб грабували, – криво посміхнувся Алекс. – Хоча, повинен зізнатися, що дещо, що нам не належало, ми з цієї квартири таки намагалися винести... І з цієї причини загреби нас копи ми отримали б по максимуму! Причому подбав би про це мій власний батько, щоб продемонструвати всім який він відповідальний і принциповий! І тоді прощавайте мої магістратура, аспірантура, докторська та інші плани на життя… І все через двох маленьких пронир, яким… Як, до речі, твоя сестра та її подруга пояснили свою появу в квартирі Телемака?! Що вони там робили?

– У квартирі Телемака?.. Ти грабував квартиру Його Високості? І вони?.. – шоковано округливши очі, видихнув Річард.

– Саме так, – кивнув Алекс і повторив своє запитання: – Ну то й як вони пояснили? Що вони робили у квартирі, в якій вони мене застукали?

– Чесно кажучи, не знаю, – похитав головою Річард. – Кажу ж, мама їм не повірила, вирішила, що все, що вони їй розповіли – це вигадка від початку і до кінця. А я з нею погодився. Тому, коли мама мені зателефонувала, ми просто посміялися з нею і все.

– Посміялися вони! – невдоволено пробурчав Алекс. – Що до Ребеки, то до неї у мене нема питань, але ж ти?! Я ж попереджав тебе! Я ж говорив тобі, що твоя сестра мене переслідує! Але ж ти й тоді теж сміявся! І тепер… ось… – він сплеснув руками. – Маємо, що маємо! Ти мене, пробач, звісно, я розумію, що вона твоя маленька сестричка і ти її обожнюєш, але якщо Вайлд не виживе, то я не знаю, що зроблю з нею!

– Хто-ооо?! Вайлд і не виживе? Ображаєш, друже! Вайлд ще вас переживе! Бо Вайлд ого-го! – одночасно ображено й хвальковито прокаркав зненацька поряд з друзями добре знайомий їм обом голос, який тим не менш, ніяк не міг належати тому, про кого вони подумали

Здивовані Алекс і Річард обернулися на звук голосу і охнули:

– Ох! Вайлде! Друже, ти що з глузду з’їхав?! Ти ж щойно з операційного столу!

Троль виглядав одночасно і жахливо і комічно. Мертвенно-блідий, з блукаючим поглядом і по-ідіотськи щасливим виразом обличчя.

– Алексе, Річі! Дру-ууузі мої! – розплився він у задоволеній усмішці. – Я у повному порядку! – повідомив він, повільно, але вірно сповзаючи по стінці на підлогу.