Глава 30

Глава 30

Повернувшись за допомогою телепортування у підвал, Алекс, як і очікував, відразу ж опинився у центрі епічної битви.

Щоправда він не очікував того, що у якості зброї Вайлд використає не кувалду, як це зробив би любий справжній троль, а двері. Точніше навіть, не двері, а ключ від дверей, який, вставивши в замкову щілину, він провернув і зафіксував таким чином, щоб зі зворотного боку, замок вже неможливо було відчинити.

Те, що двері і замок виявляться дуже надійними, і виламати їх буде зовсім непросто, Вайлд припустив, побачивши на стінах підвалу руни, які і підказали йому, що цей підвал служив Телемаку не тільки, або швидше, не стільки камерою ув’язнення, скільки місцем проведення заборонених обрядів. Розумно розміркувавши, що помахати кувалдою він завжди вспіє, він перш за все обшукав кармани Телемака.

Успіх виявився на боці Вайлда двічі. І тоді, коли він таки знайшов ключі в кишені покійника і тоді, коли, він буквально на долю секунду випередив стурбованих довгою відсутністю свого боса людей Телемака, що спробували відчинити двері з іншого боку.

Само собою, не зумівши ні докликатись боса, ні зв’язатись із ним, ні відкрити двері ключем, охорона затурбувалася ще більше. І з цієї причини невдовзі мимовільна, але самовіддана захисниця Вайлда була жорстоко і нещадно атакована чимось важким і великим.

Як Вайлд й очікував, ні з першого, ні з другого, ні навіть з п’ятого, або шостого удару вибити металеві двері не вдалося, але він розумів, що у якийсь момент його захисниця все ж таки не витримає напору і тоді вітати гостей доведеться йому і кувалді. І тому він вичікував, зайнявши стратегічно вигідну позицію праворуч від двері.  

– Ховаєшся за широкими жіночими спідницями?! – вийшовши з блакитного сяйва телепорту, оцінив ситуацію Алекс.

– Спідницями? – здивовано вигнувши кущисту брову, спантеличено перепитав Вайлд.

– Двері та стіна! – підказав співрозмовник. – Дві жінки. Дві спідниці.

– Двері та стіна! Дві жінки. Я б, звичайно, посперечався і щодо спідниць і щодо жінок, – хмикнув троль і глузливо додав. – Але тобі видніше! Бо саме ти в нас експерт і з жінок і спідниць! Що там твій батько? Вдалося домовитися?

– Тільки тому, що в нього не було іншого вибору! – криво посміхнувся Алекс, нервово скуйовдивши своє волосся розчепіреною п’ятірнею. – Інакше б він, навіть пальцем не поворухнув, повір мені… – похитав головою молодик, який непомітно для себе прийнявся ходити туди сюди по підвальному приміщенню. – Що ж, гаразд… Ти тоді продовжуй займатися тим, чим і займаєшся, зустрічай наших непроханих гостей, якщо раптом прорвуться, а я займуся Телема… – промовив він і замовк, вивчаючи руни на стіні, які помітив тільки тепер.

– Принцип дещо інший, ніж той, що у твоєму підвалі, але, наскільки я розумію руни зимнього фейрійського футарку, це ті ж самі дев’ять кіл захисту, – побачивши, куди спрямований погляд друга, підказав троль, який вже встиг не тільки добре розглянути руни, але й поміркувати над поєднанням та призначенням фейрійських символів. – Інакше кажучи, як на мою думку, то ти можеш видохнути: усе, що сталося у цьому підвалі, у цьому підвалі й залишиться. Прибери звідси тіло Телемака і жодна магічна кримінальна служба Всесвіту ніколи не зможе довести, що у цьому підвалі сталося вбивство. При цьому самого Телемака, наявність у нього в маєтку кімнати з таким рівнем захисту робить по вуха винним в усіх смертних гріхах відразу.

– Тобто і… численні шпигуни Хель теж нічого не відчули?.. Не те, щоб я особливо вірив у сімейну легенду, але все ж таки… – з надією уточнив Алекс.

Вайлд на кілька хвилин замислився, переклав кувалду з однієї руки у другу, відмітивши, що важкі металеві двері тримаються вже буквально на чесному слові, похитав головою і нарешті озвучив свою думку.

– Я не дуже великий експерт по зимньому фейрійському футарку, тим паче, футарку Неблагого двору, але для Телемака було важливо, щоб жодна еманація, жодна крихітка сили не залишила стін цього підвалу, тому, найймовірніше за усе, – ні, не відчули, – заспокоїв він друга.  

Алекс, який продовжував занепокоєно ходити по підвалу туди-сюди й навпаки, раптом помітив у дальньому кутку двері.

– Не знаєш, що там? – наблизившись до дверей і вказавши на них, запитав він у друга.

– А ти як думаєш?! – буркотливо одізвався троль, який навіть на мить не зводив очей із вхідних дверей, що були готові зірватися з петель у будь-який момент.

– Не знаєш, тобто, – «перевів» Алекс і смикнув за ручку. Двері не піддалися. – От гармове лайно, закрита!

– Не повіриш, але кажуть, що від зачинених дверей іноді допомагають ключі! – іронічно прокоментував троль. – Хто знає, можливо не брешуть, тому ось, спробуй! – глузливо додав він, підчепивши носком зв’язку ключів, що валялася біля його ніг, і відфутболив її під ноги другу.

– Вайлд, я розумію, що в тебе по-звірячому болить голова і тому в тебе дуже чварний настрій, але дозволь нагадати тобі, що це ти, а не я поліз в квартиру Телемака, тому і опинилися ми тут не з моєї провини, а з твоєї! – дратівливо вичитав буркотливого дотепника Алекс.

Після чого нахилився, підібрав з полу зв’язку, навмання вибрав ключ і вставив його у замкову щілину…

І не вгадав. Знову вибрав. І знову не вгадав. І так вісім разів. Під глузливе похихикування та несмішливі коментарі тролю.

Тим не менш, і кепкування і те, що ключ, який нарешті підійшов, виявився останнім у зв’язці Алекс сприйняв філософськи.

«Такий вже у мене сьогодні день…» – подумки зітхнув він, натхненний тим, що нарешті дізнається, що ж там, за цими дверима!

І саме в цей момент десь зовсім поряд пролунало кілька коротких автоматних черг, які нагадали йому, навіщо він з’явився у цьому підвалі окремо від штурмового загону.

– Слухай, тобі ще не набридло! Скільки ще можна з мене знущатися?! – запитав він у долі, оцінив і задум її нової подлянки і тонкість підбору нею моменту. – Гаразд, – розчаровано видихнув він і, з тугою зиркнувши на двері, промовив: – Щоб там не було – це потім. Перш за все, тіло Телемака.