Глава 29

Глава 29

Прикривши пологом невидимості розірване практично на шматки тіло Телемака та калюжі крові на підлозі, Алекс підхопив під руку коротуна тепер вже не в білому, а сіро-бурому халаті, і зник у вікні телепорту.

І буквально наступної миті він вже опинився в кабінеті батька...

Точніше, він думав, що опиниться в кабінеті батька, а опинився, як виявилося, у любовному гніздечку старого, не здібного тримати ширинку на замку жеребця!

«Та що ж це за день такий?! Ну чому сьогодні усе не так, як я того очікую!» – розмірковував Алекс, у той час поки його погляд вивчав паркет, на якому у художньому безладді були розкидані жіночі та чоловічі речі, серед яких були і деякі дуже інтимного призначення.

Виразно певного інтимного призначення! Особливо у світлі напівлежачий на писемному столі сплетеної в обіймах парочки. Яка, судячи з недвозначних звуків, зітхань та приглушених стогонів явно займалася не тим, за що господареві даного кабінету платили зарплатню.

– О-ооо! Оце так-так! – пошепки прокоментував побачену ним сцену коротун.

– Ану цить! – дратівливо шикнув Алекс на свідка свого позору і накинув йому на очі магічну пов’язку.

Алекс би і собі з превеликим задоволенням накинув щось на очі, тільки б щоб… Щоб що? Раптом розізлившись, запитав він сам у себе. В загалі-то це не мені повинно бути соромно і ніяково, а цьому березневому котярі!

Алекс вважав себе таким же непостійним у своїх захопленнях, як і його батько, і тому ніколи не засуджував того за нескінченні походеньки.

Але займатися сексом на робочому місці! Це вже занадто! Вирішив син і, перевівши погляд з паркету на голу спину батька, кашлянув. Наскільки зміг гучно й максимально єхидно.

– Кхе-кхе!

– Алексе?! – раптом злякано зойкнув жіночий голос. – О боги! Це – Алекс! – вже наступної ж миті констатував голос приречено-ствердно.

«Який знайомий голос… – подумки здивувався Олександр. – Ні, ні, ні, цього не може бути! Мої батько та мати розлучені. І мати завжди говорила, що рішення про розлучення з його батьком було найвірнішим у її житті! – нагадав він собі. – Тому ні, ні, ні! І ще раз ні! Цього ні в якому разі не може бути! – відказуючись вірити своїм вухам, замотав він головою. Услід за чим, щоб остаточно переконати вуха, що вони помилилися, він відірвав очі від хребта батька, який розглядував з такою зосередженістю, ніби був його особистим вертебрологом[1], підняв їх догори та подивився поверх батьківського плеча.

«Безодня! Твою ж, точніше, мою ма-а…! – промайнуло у його думках. – Ну і як це тепер відбачити! Ну, і що мені тепер робити?

Під підлогу від сорому і незручності провалитися? Алекс глянув на підлогу, шукаючи поради. Підлога холодно промовчала, байдуже натякаючи тим самим, що вона, мовляв, категорично відмовляється лізти у чужі справи зі своїми порадами. Сім’я не її, а його, отже, й справа не її, а його! Алекс, втім, і сам вже розміркував, що провалитися під підлогу, можливо, й непоганий вихід, але тільки у короткотерміновій перспективі, з точки ж зору довгострокової – це не вирішення проблеми. Тим більше, що ще невідомо, що він там під підлогою побачить... З його-то сьогоднішнім везінням!

– Алексе?.. – спантеличено перепитав господар кабінету й обернувся.

Зайве й казати, що бачити сина він був зовсім не радий.

– Якого гарма, Алексе?! Невже я настільки погано тебе виховав, що навіть стукати не навчив?!

– Татку, якщо б це була твоя спальня, то я б постукався! Але це твій кабінет! – обурено нагадав син, який постраждалим і ображеним вважав СЕБЕ, а не батька. – Це твій робочий кабінет, а в мене термінова справа! Дуже термінова! Цілком невідкладна і дуже важлива!

Маргарет Каролінг на це нервово хіхікнула й несмішливо прокоментувала.

– Отака, Томасе, старість не радість!

– Не зрозумів, причому тут старість?! – ображено запитав Томас.

– При тому, що раніше тебе ніколи не заставали зі спущеними штанами у власному кабінеті, наскільки я знаю! – глузливо пояснила йому колишня дружина.

– Ма-аамо!

– Ма-аарі!

Одночасно й однаково шоковано промовили батько і син.

– А що, хіба не так? Судячи з твого лиця, Алексе, для тебе це уперше, – незворушно парирувала Маргарет. – А якщо б хто інший застав, то це був би та-акий сканда-ал! – зробивши «великі очі» і виділивши інтонацією «такий скандал», пояснила вона свою думку.

– Ти б одяглася мама, – відводячи очі, попросив син. – Це надовго, – вибачливо пояснив він. – Справа, тобто те, з чим я прийшов до батька, це надовго…

І раптом, хоча він і не збирався, але не стримався і запитав: – Ти ж казала, що не шкодуєш про розлучення!

– Про розлучення, ні, не шкодую, – підтвердила мати. – І заміж за нього знову навіть під страхом смерті не піду, але секс з твоїм батьком завжди…

– Ма-аамо! – шоковано вигукнув син, закривши долонями вуха й заплющивши очі. – Дякую, за пояснення! Я все зрозумів, мамо. В мене нема більше жодних питань, мамо!

Одначе питання були у колишнього чоловіка.

– Що значить, що ти за мене навіть під страхом смерті більше не підеш? – раптом ображено запитав він. – Ти що ж це виходить, весь цей час мене просто для сексу використовувала?

– Весь цей час? – оторопіло перепитав Алекс.

– Саме так і виходить, – легковажно підтвердила Маргарет, насмішкувато підморгнувши колишньому чоловікові. – І тобі це чудово відомо, Томасе. І нас обох такий стан речей цілком задовольняє. Тому не треба зараз на мене так дивитися! Краще відкрий перехід до моєї спальні.

Томас Каролінг задумливо кивнув. Колишня дружина мала рацію, йому це було відомо. Не то щоб вони це обговорювали. Але ж вони дорослі люди і тому чудово усе розуміли. От тільки те, як легковажно Маргарет це сказала його… зачепило. З чого б це? Проте, час для роздумів і тим паче для з’ясування стосунків був не підходящий, тому він змахнув рукою і відкрив перехід.

– Алексе, можеш розплющити очі, – повідомив він синові, як тільки його напівоголена колишня дружина зникла в блакитному сяйві телепорту.