Глава 21

Глава 21

Вайлд дивився на двох маленьких дівчаток і не міг повірити своїм очам.

Як це можливо? Невже я помилився квартирою? Спантеличено запитав він себе. Проте одразу ж сам собі і відповів. Та ні, не помилився. Бо інакше б я тут нічого не знайшов, а я знайшов… Дещо таки знайшов…

Можливо цього буде й недостатньо, розмірковував він, щоб довести зв’язок Ільдара Телемака з постачанням «фейрійської втіхи» і подати цього виродка Управлінню Міжреальностної Безпеки (УМБ) на блюдечку з блакитною окрайкою, але те, що я знаходжуся саме в квартирі Телемака, у цьому я впевнений на сто відсотків.

Отакої... Так... так… так… Оце так справи… Запитай у нього хтось ще хвилину потому, чи є у цьому світі хоч щось, що могло б застати його зненацька настільки, щоб він розгубився і навіть приблизно не знав, що йому робити далі – він би впевнено відповів, що нічого такого нема і бути не може. Тим не менш, зараз він дивиться на цих дівчат і гадки не має, що йому робити далі.

Він настільки глибоко замислився, що забувши про величезні горби м’язів на його пудових ручищах та могутніх грудях, спробував кілька разів переплести руки, проте як і завжди, у нього нічого не вийшло. У кінці кінців він здався, заспокоївшись переплетеними між собою зап’ястями. Тим не менш, грізність та значність його персона від цього не втратила ні на йоту, а, можливо, ще й навіть і надбала.

– Ви хто? І що ви тут робите? – спантеличено поцікавився громила.

І вже наступної миті мало не оглух від вереску, гучність якого була така, що змусила не тільки його барабанні перетинки напружитися, а й волосся поставати на дибки.

Верещала, до речі, не Пенелопа, а Кессіді. Яка тільки-но що зрозуміла, що на неправильного троля і «троляча піддатливість» теж подіяла неправильно.

Що ж до Пенелопи, то вона про те, як діє «троляча піддатливість» не знала, і тому припустивши, що їм попався троль із уповільненою реакцією, вирішила потягти час. І, враховуючи застосоване ними зілля, найкращим способом, щоб потягти час, у її розумінні, було – розмовляти, розмовляти і ще раз розмовляти.

– Розумієте ліфт не працює і тому ми були вимушені йти уверх сходами пішки. І раптом дивимося двері відчинені! Ну ми здивувалися і вирішили заглянути, – тремтячим голосом спробувала пояснити вона.

– Тобто ви мимо йшли і зайшли? – недовірливо перепитав троль, стурбовано при цьому зиркнувши на Кессіді, яка вже не верещала, а хрипіла.

– Мугу, – кивнула Пенелопа.

Піддакуючи подрузі, беззвучно закивала головою й Кессіді, яка вже не тільки верещати, але й хрипіти не могла.

– Мимо пішки йшли і зайшли? – ще раз здивовано перепитав Вайлд.

– Еге ж, пішки йшли тому, що ліфт не працює, а зайшли тому, що двері були відчинені, – чесно і впевнено відповіла Пенелопа, яка знала, що правда завжди звучить набагато переконливіше, ніж брехня. У цьому ж конкретному її ствердженні не було й краплі брехні.

– Хммм! – ще більше розгубився троль. – І що ж мені тепер з вами робити? – широко позіхаючи, поцікавився він.

– Наприклад, відпустити? – ще більш тремтячим, ніж раніше, але вже з відтінком надії, голосом запропонувала Пенелопа. А потім, подумавши, що в даній ситуації трохи лестощів – це саме воно, додала: – По вам просто відразу видно, що ви троль не просто цивілізований, а ще й добропорядний і благородний.

Підтримуючи пропозицію подруги, Кессіді активно, у тому сенсі, що дуже часто і переконливо продовжувала кивати головою.

– Відпустити? – скептично-спантеличено перепитав Вайлд, знову позіхаючи. – Хммм ... – замислився він, намагаючись зрозуміти, що ж його ще турбує, окрім того, що він ну ніяк не очікував побачити тут маленьких дівчаток. Однак мозок, що дедалі туманився та сповільнювався був йому в цьому поганим помічником.

– Ага! – все ж таки згадав він. – Але ж вона відьма! – він обвинувачуючи вказав на Кессіді. – І вона чимось дунула мені в обличчя! Що це було? І навіщо вона це зробила?

– Вона випадково, зовсім випадково! Вона просто злякалася! – сподіваючись відвести тему від запитання «що це було», Пенелопа відразу ж перейшла до відповіді на запитання «навіщо вона це зробила». Крім того, щоб слова її прозвучали більш переконливо, вона ще й аргументів додала. – Ви ж чули, як вона верещала?  Отож! А коли так верещать? Вірно, тільки тоді, коли дуже злякаються! – сама запитала й сама ж відповіла дівчинка.

Вайлд чув як верещала маленька відмочка. Ще як чув. Голова й досі гула…

Він скривився від спогаду, потер перенісся і спробував зосередитися, щоб зрозуміти, що ж саме у відповіді дівчинки його бентежить. Однак туман дрімоти, що усе більше і більше наповнював його голову, відповідним же чином усе більше заважав йому думати.

Вайлд почухав за вухом, але, на жаль, і цей випробуваний та дуже ефективний засіб активізації розумового процесу не допоміг. Більш того стало навіть гірше: тепер у нього туман був не тільки в голові, але й в очах. Й тому, щоб краще бачити дівчаток, він примружився і злегка нахилився, несвідомо при цьому насупившись, шморгнувши носом і вискаливши щелепу.

У Пенелопи та Кессіді від жаху перехопило подих: троль не збирався їх відпускати, перелякано подумали вони. Він збирається їх з’їсти! Бо інакше, навіщо б він до них принюхувався? Само собою, дівчинки знали, що зазвичай тролі людьми не харчуються. Але ж вони також знали, що вони зустрілися не с звичайним, а з дуже й дуже неправильним тролем!

– Ну й навіщо вам це потрібно? – заявила Кессіді, до якої, нарешті, повернувся не тільки голос, але і самовладання. Ну, а що їй ще залишалося робити? Правильно, лише домовлятися. – По-перше, ми не такі вже й смачні, по-друге, людожерство – це зовсім інша стаття міжстороннього кримінального кодексу, яка означає, що вас швиденько зачистять свої ж. По-третє, дозвольте нагадати вам, шановний, що є набагато цивілізованіші способи, щоб позбутися небажаних свідків, наприклад, просто підчистити їм пам’ять…