Глава 20

Глава 20

Агенти Кессіді та Пенелопа рішучим кроком увійшли до вестибюлю висотної будівлі, в одній із квартир котрої, згідно з наводкою команди Бум-Бома, на даний момент мало відбуватися пограбування.

Головний навідник, до речі, також брав участь в операції. У той час як на голові Пенелопи красувалася формена кепка з емблемою служби доставки піци, на шпильці у вигляді квітки, яка прикрашала собою зачіску «кінський хвіст», в яку Кессіді зібрала своє волосся, гордо сидів Бум-Бом.

Обидва агенти, зрозуміло, перебували під прикриттям «відводу очей», проте, про всяк випадок, кожна з дівчаток у руках несла також і по коробці піци.

Всі ці обережності, втім, виявилися зайвими, тому що в приміщенні панувала напівтемрява, котра явно свідчила про те, що будівля хмарочоса була знеструмленою. З цієї причини агенти Кессіді і Пенелопа тепер вже не просто рішучим, але впевненим кроком пройшли повз двох охоронців, які на той момент лаялися з електриками, що прибули на виклик.

Електрики ж лише здивовано розводили руками, бо, на їхню думку, з електропостачанням коїться якась чортівня. Згідно з їхніми палкими запевненнями, що перемежалися з добірними та ядряними лайливими словами, у системі електричних комунікацій не було жодних явних пошкоджень. Тим не менш, щоб вони не робили – електропостачання наполегливо відмовлялося відновлюватися.

На відміну від електриків дівчата знали, що за «чортівня» коїться з електропостачанням, проте легше їм від цього не було… Навіть навпаки: не знай вони цього, у них була б надія, а так… Як не печально їм було це усвідомлювати, обидві розуміли: усі сімдесят два поверхи їм доведеться пройти пішки. І тому тужливо зітхнувши, відразу ж попрямували не до ліфтів, а до сходового прольоту.

Перші десять поверхів дівчатка подолали відносно жваво, проте далі, чим вище вони підіймалися тим тяжче було підіймати ноги.

– Агент Бум-Бом, невже не можна було знайти грабіжника, який би робив свою темну справу ближче до землі? – сварливо пробуркотіла захекана Пенелопа, проводжаючи тяжким зітханням дев’ятнадцятий поверх.

«Тільки дев’ятнадцятий поверх!» – подумки простогнала вона.

– Це було риторичне запитання чи просто дурне? – з викликом парирував піксі.

– Нічого це не дурне запитання, розумнику! Тобі добре, бо тобі не доводиться власними ніжками проліт за прольотом долати! – огризнулася Пенелопа. – А ось мені доводиться!

– Тсс, тихіше! – агент Кессіді приклала пальчик до губ. – У тролів надзвичайно гостре вухо, і ви, агент Пенелопа, повинні були б про це знати! – вона докірливо глянула на подругу.

– Добре, мовчу-мовчу, – надувши губки, ображено пообіцяла Пенелопа.

Проте мовчала вона не довго.

– Слухай, а чому б тобі не левітувати нас хоча б до шістдесят п’ятого поверху? – осяяла дівчинку чергова ідея.

– Тому що троль, який зумів за допомогою магії знеструмити цілий хмарочос, обов’язково учує і чужу магію теж і насторожиться! – роздратованим пошептом пояснила Кессіді. – А нам з тобою, якщо ти ще не забула, потрібен ефект несподіванки!

– Якщо у троля й справді таке гостре вухо, як ти кажеш, то боюся, що з ефектом несподіванки в нас усе одно нічого не вийде! Тому що барабанний дріб мого нещасного серця, що ось-ось вистрибне з моїх грудей, він почує обов’язково ще за десять поверхів... – буркотливо прокоментувала агент Пенелопа, з тугою в погляді і болем у правому боці проводжаючи цифру «22», яка повідомляла про те, що їм залишилося подолати «усього лише якихось» ще п’ятдесят поверхів.

– Гаразд, – кивнула агент Кессіді, яка захекалася не менш за подругу. – Даваймо зробимо привал, – перевівши дух, повідомила вона і безсило опустилася на сходи. – Але не надовго: дві-три хвилини не більше, – попередила вона, на всяк випадок подругу.

Агент Пенелопа з полегшенням видихнула і сіла поряд із подругою. На цьому, однак, вона не зупинилася. Спочатку дістала з пакета пляшку з Coca-Cola й відпила з неї, а потім почала з ентузіазмом розпаковувати піцу.

– Ух ти! Піца! Піца! Піца! – радісно заверещав Бум-Бом.

– Ти що робиш, Пен?! Я ж попередила: привал на дві-три хвилини, не більше! – мало не задихнулася від обурення агент Кессіді.

– Невже не зрозуміло, я полегшую нам ношу, – спокійно відповіла агент Пенелопа, відкушуючи одразу половину від четвертинки піци, яку тримала у руці. І пояснила: – Адже ж порожню коробку піци та ранець із порожньою пляшкою нести набагато легше, ніж цілу піцу і повну пляшку!

Мудрість цього аргументу була настільки незаперечно-істиною, що агент Кессіді відразу ж підтримала цю не тільки практичну, але і як з’ясувалося в процесі жування вже наступної ж миті неймовірно смачну ініціативу.

Тим часом Бум-Бом одним тільки захопленням наявністю піци не обмежився, а теж активно підключився до полегшення ноші агентів.

– Ням-ням-ням! Як же я обожнюю піцу! – щасливо вирік піксі, поглинаючи третю скибку піци.

– А я думала, що піксі тільки на солодке ласі?.. – здивовано поцікавилася Пенелопа, яка попросту не розуміла як в таку малечу влазить такий об’єм їжі.

– Ну і дура! – зневажливо-глумливо пирхнув піксі.

– Отже усе! Ти мене дістав! – розлютилася Пенелопа. – Вибач, Кессі, але я зараз його на одну долоню покладу, а іншою приплесну!

– Ой-ой-ой! Як страшно-як страшно! Ти мене спочатку спіймай, а вже потім погрожуй! – насмішкувато прокоментував погрози дівчини піксі.

– Агент Бум-Бом, по перше вгомонись, а по-друге, щоб я більше не чула як ти ображаєш агента Пенелопу! – осмикнула піксі Кессіді.

– Нічого я її не ображаю! – невдоволено забуркотів піксі. – Можна подумати, вона піци не пробувала! І не знає, що піцу просто неможливо не любити! Ну і к чому тоді було те дурне запитання? І як ще можна назвати того, хто ставить дурні запитання! – продовжував обурено буркотіти він.

– Я його таки вб’ю! – безапеляційно констатувала Пенелопа.

– Ой, як стра… – почав було знову глузувати с дівчини піксі, але Кессіді обірвала його на полуслові.