Глава 13

Глава 13

Алекс Каролінг з’явився у кімнаті своєї підопічної вже буквально за кілька хвилин й застав її сплячою. Чоловік завмер у нерішучості. Чи не поспішив він зі своїм сюрпризом? Може було б правильніше дати дівчинці відпочити? Може й поквапився, розмірковував він. Хоча… Враховуючи те, наскільки неспокійно їй спиться: дівчина то, схлипувала, то кликала маму, тата й брата, то раптом починала метатися, ніби пориваючись схопитися з ліжка і кинутися кудись бігти – це не сон, а скоріше важке й кошмарне забуття. Тим паче, що зроблено, то зроблено. Тому мені все ж таки доведеться її розбудити.

Услід за чим він нахилився і тихо покликав.

– Ке-есі-і ...

Дівчина відразу розплющила очі, потягуючись і злякано моргаючи.

– Перший сюрприз готовий! – загадково повідомив опікун.

– Але я не хочу більше ніяких сюрпризів… – зовсім як маленька дитина захникала вона. – Сьогодні їх уже стільки було. І взагалі, я втомилася…

– Кессі, повір мені, цей сюрприз тобі дуже сподобається, – запевнив молодик. – Тому що його, точніше, її – звуть Еллана.

– Моя хрещена тут?! – натхненно перепитала дівчина, миттєво сівши в ліжку і прийнявшись озиратися в усі боки. – Де?! Де вона?!

– Вона чекає на тебе в моєму в кабінеті, – пояснив Алекс, відкриваючи портал. – Тому, давай, зіскрібай себе з дивану…

Дівчина шмигнула носом, часто закивала головою і, буквально, торпедою злетіла з дивана і все тією ж торпедою влетіла у відкритий портал.

Одна мить і Кессі знову опинилася в кабінеті Алекса Каролінга, на рожевих стінах якого, як і раніше, красувалися яскраво-білі боксери в качечку.

– Хрещена! Яка ж я рада тебе бачити! – дівчина з посмішкою метнулася в обійми жінки вражаючої краси.

Краса жінки, до речі, була настільки разючою, що від неї дух захоплювало й настільки вражаючою, що всі до єдиного предмети, що оточували її, блякли на її фоні й здавалися лише тінями. Щось подібне відчуваєш, коли уперше після років знаходження у підземеллі, дивишся на схід сонця.

Проте крім цього, Королева фейрі Літнього Благого Двору, а це було саме вона, випромінювала ще й тепло і затишок. Її сині, як липневе небо очі, сяяли любов’ю, золота коса, в яку була вплетена виноградна лоза, лежала на грудях.

– Сонечко моє! Як ти, дівчинка моя? – обійняла свою хресницю Королева.

– Погано, хрещена! Мені дуже погано! – схлипнула дівчина і її очі, що тільки-но висохлі від пролитих сліз, знову заволокло сльозами. – Будь ласка, скажи мені, що тато, мама та Річард вже скоро повернуться! Будь ласочка!

– Люба моя… – королева фейрі опустила очі до долу, – я б хотіла, але я не можу, бо все…  не просто!

– І з кожним днем ​лише ускладнюється? – похмуро припустила дівчина, заглядаючи Хрещеній в очі.

– Зараз справи саме такі, – кивнула Королева. – І саме тому, незважаючи на заборону твоїх батьків я вирішила-таки просити тебе про допомогу! Ти звичайно можеш відмовитися…

– Відмовитися?! Та ні за що! Говорить що треба, я усе зроблю! – не замислившись навіть на мить, гаряче запевнила Кессіді. – Що ж до моїх занадто дбайливих батьків і їх небажання уплутувати мене в їхні справи, то з ними я потім розберуся… Або вони зі мною… – з награною веселістю реготнула вона.

– Спочатку вони розберуться зі мною, – сумно посміхнулася королева і поцілувала дівчину в лоба. – Тому що я не тільки йду проти їхньої волі, але й порушую клятву, яку я їм дала. Справа у тому, ластівко моя, що на прохання твоїх батьків, коли тобі було усього три місяці від народження, я запечатала один із твоїх магічних талантів...

– Що-ооо? Мої батьки позбавили мене даного мені від народження магічного дару? – обірвавши хрещену на півфразі, здивовано перепитала дівчина.

– Так, – кивнула Королева фейрі. – Дару, який міг би завдати тобі дуже багато проблем…

– І що ж це за дар такий проблемний? – недовірливо уточнила Кессіді.

Вона розуміла, що хрещена не стала б їй брехати (та й не здатні фейрі на брехню), але все ж таки не могла повірити, що її батьки пішли б на те, щоб позбавити її магічного дару. Це було зовсім не схоже на них.

– Візуально-сенситивна емпатія…

– Ви запечатали її емпатію! Хто б сумнівався! – майже зрадів Каролінг. – Хммм, це багато що пояснює, дуже багато…

– Це нічого тобі не пояснює, Алексе! – холодно заперечила Королева фейрі. – Кессі здатна на співчуття так само, як і більшість смертних! – заступилася вона за свою улюбленицю.

– Хрещена, не звертай на нього уваги, – спопеляюче зиркнувши на опікуна, парирувала Кессіді. – Нехай думає, що хоче! Якщо йому так подобається вважати мене соціопаткою, то нехай! Мені байдуже! Тим паче, що через це не я втрачу спокій й сон, а він! Бо ми соціапати, ми такі непередбачувані та підступні! – уїдливо додала вона.

– Справа не в тому, що йому подобається вважати тебе соціопаткою, а в тому, що в нього на це є всі підстави! – гаркнув у відповідь, не залишившись у боргу Каролінг. – І його кабінет тому прямий доказ! – кивнув він прикрашені білосніжними боксерами рожеві стіни. – Останній та найяскравіший доказ, я мав на увазі! Що ж до історії наших відносин взагалі…

– Перепрошую, що втручаюся, – перебила його Королева. – Але я, на жаль, не маю достатньо часу, щоб вислухати ваш обмін люб’язностями, що явно тільки набирає обертів, до кінця. – Тому, якщо ви не заперечуєте, то може повернемося до того, чому я взагалі раптом заговорила про запечатаний дар Кессіді.

– Я не заперечую! – охоче ​​відгукнулася Кессіді.

– Вибачте, Ваша Величність! – поважливо схилив голову присоромлений Алекс. – Продовжуйте, будь ласка.

– Дякую, – велично кивнула Королева фейрі. – Дар Кессі не тільки рідкий, але й дуже сильний. Саме тому він, до речі, і проявився у настільки ранньому віці. Ії візуально-сенситивна емпатія дозволяє їй не лише емоційно співчувати почуттям інших, але фізично відчувати те, що відчувають інші так, ніби це вона учасниця подій. Кессіді здатна пропускати через себе відчуття інших людей – як електропроводи, у вашому світі, здатні пропускати через себе струм.