Глава 3

Глава 3

Сім років тому…

Кожному відомо, що успіх будь-якої справи майже однаково залежить як від мотивації, так і від професіоналізму. І якщо з мотивацією у юних месниць було все гаразд, то з погляду професіоналізму справи була, м’яко кажучи, доволі кепські.

Подруги це розуміли і тому вирішили: перш ніж розпочати конспіративне стеження за об’єктом, вони повинні пройти відповідну професійну підготовку! І звісно, що обучатися шпигунській майстерності в абикого вони не збиралися: їм потрібні були найкращі вчителі.

Ну а хто може бути більш професійніший у шпіонському бізнесі ніж Джеймс Бонд, Ені Вокер або Сідні Брістоу? Звичайно, ніхто. На тому й порішили.

У зв’язку з чим наступні кілька вечорів одинадцятирічні адептки мистецтва конспірації витратили на перегляд усіх епізодів серіалів «Таємні операції», «Шпигунка», а також усіх фільмів про пригоди Джеймса Бонда.

Дивились не просто уважно, а ретельно конспектуючи та обговорюючи кожний, намагаючись перейняти у славетних шпигунів якомога більше навичок та трюків, а також кваліфікацію, майстерність та досвід. Інакше кажучи, до навчання подруги підійшли дуже відповідально.

Проте, к великому розчаруванню подруг, досконало оволодіти мистецтвом шпигунської майстерності їм не вдалося. На думку подруг, їм, як і раніше, було далеко до рівня Джеймса Бонда, Ені Вокер та Сідні Брістоу.

Що було, досить прикро… І вони навіть було зажурилися, але добре поміркувавши, вони зметикували, що їхнє завдання було не в тому, щоб стати професійними шпигунками, а в тому, щоб простежити за об’єктом, залишаючись при цьому ним непоміченими. І саме цьому вони і навчилися. Чи ж принаймні почерпнули більш ніж достатньо корисних ідей, щоб тепер не сумніватися в успіху свого моніторингового підприємства.

Малолітніх шпигунок анітрохи не турбувало те, що вони не мають усіх тих високотехнічних наворочених штучок, які були у героїв їхніх улюблених телесеріалів, тому що в них було дещо краще – вони мали магію.

Так, замість електронних жучків, в них були здатні передавати та запам’ятовувати інформацію магічні жучки, а замість навичок зміни зовнішності та практики камуфляжу, в них були ілюзії та закляття відведення очей.

Звичайно, такий розважливий та розсудливий підхід до діла не міг не принести багаті на інформацію плоди. І вже за два тижні юні шпигунки знали про свій об’єкт майже все: з ким зустрічається, коли зустрічається, де зустрічається, а іноді навіть з якої причини – зустрічається.

Одначе, єдине, що вони так і не змогли з’ясувати, так це – хто ж та нещасна (на їхню авторитетну думку), на якій цей байдужий і самозакоханий монстр (ця думка випливала з особистого гіркого досвіду Кессіді), ловелас (це виявило слідство) і мерзотник (узагальнена характеристика, складена на підставі як показань свідків, так і спостережень) планує одружитися?

Слід зазначити, що агенти Кессіді та Пенелопа не змогли встановити, хто наречена Алекса Каролінга, не тому що їм бракувало старанності чи професійної кваліфікації. Навпаки, подруги провели найретельніше розслідування, завдяки якому вони встановили, що об’єкт мав не одну, а як найменше, з десяток потенційних кандидаток у наречені! З кожною з яких протягом стеження об’єкт встиг зустрітися… лише по одному разу.

З цієї причини, після закінчення другого тижня стеження, агентам спала на думку ідея, що їхня місія набагато благородніша і гідніша, ніж запланована ними раніше заяложена до вульгарності у своєму багаторазовому використанні і банальна до непристойності у своїй уторованості дрібна жіноча помста.

Від усвідомлення того, як низько вона мало не впала Кессіді подумки здригнулася. Ще трохи і вона б стала нітрохи не кращою за негідника, лицеміра, хама та розпусника Каролінга… у сенсі порочності його помислів та нешляхетності його поведінки.

– Таки, любов зла ... – засмучено прошепотіла дівчинка, спостерігаючи за тим, як колишній герой її мрій, вішає локшину на вуха своєї чергової пасії.

– Ага, зла! Полюбиш і ось такого КОЗЛА! – продовжила за неї подруга, майже виплюнувши останнє слово.

– Пен, а я ось що думаю… – задумливо промовила Кессіді.

– Що? – одразу відгукнулася подруга.

– Я думаю, що моя жертва та моє приниження, вони не були випадкові! Це був знак з неба! Трилика доручила нам місію! Місію зупинення цього мерзотника!

– Ти маєш рацію! Авжеж! – ні секунди не вагаючись, погодилась з нею Пенелопа. – Якби цей оцупок не повівся з тобою як негідник, ми б не стали за ним стежити і не дізнались б який він рідкісний підлотник. Подумати тільки, скільки беззахисних дівчачих сердець він вже розбив і скільки ще розіб’є, якщо його не зупинити.

– Ага, – зітхнула Кессіді. – І скільки наївних та довірливих дуреп ще обдурить його дивовижна, така добра і відкрита посмішка, його приголомшливо-неймовірні, дивовижно-манливі фіалкові очі, – не в силах відірвати погляд від «рідкісного негідника» сумно промовила вона.

– Отож! – кивнула Пенелопа і продовжила урочисто проголошувати. – Трилика все бачила! І терпіла, терпіла, терпіла, доки не змогла більше терпіти! Адже вона теж жінка! І вона вирішила: ГОДІ! І зробила нас з тобою, Кессі, своїм знаряддям покарання!

Одначе Кессіді майже не чула подругу, вона весь час не зводила очей з Алекса.

Ось він посунувся до своєї супутниці ближче. Схилив до неї голову. Щось прошепотів на вушко. Поцілував у носик. Заправив за вухо прядку, що вибилася з зачіски. І так усміхнувся... Що в закоханої шпигунки перехопило подих. І це при тому, що посмішка призначалася не їй!

Так, досить! Вона не буде більше мучити себе! Осадила себе дівчина і рішуче відвела погляд.

– Маєш рацію, еге ж! – погодилася вона з подругою. – Трилика виявила нам довіру! І ми виправдаємо її довіру! Ми помстимось за всіх одурених та принижених!

– Тільки треба добре поміркувати, як при цьому не пійматися? – наморщивши лобик, задумливо промовила Пенелопа.