Глава 1

Глава 1

Сім років тому…

Одинадцятирічна Кессіді Колдінгс прискіпливо вивчала своє відображення у дзеркалі, намагаючись зрозуміти: вона погладшала чи це нове плаття її повнить?

Враховуючи той факт, що у всій тоненькій та витонченій фігурці дівчинки не було і грама зайвої ваги, то зрозуміти це було зовсім не просто. І тільки богові відомо, як довго вона б ще ламала голову над вирішенням цієї складної задачки, якби в кімнату не вбігла її найкраща подруга.

– Кессі, Кессі! Твого коханого хочуть одружити! – схвильовано повідомила захекана Пенелопа Дарлінгтон.

Плюхнувшись ниць на ліжко, для того, щоб дістати з-під подушки книгу, в якій список «коханих» на той момент виконував роль закладки, господиня кімнати діловито поцікавилась:

– Якого за місцем у моєму рейтингу?

Подруга лягла на ліжко поряд з нею.

– Цього тижня за його нову зачіску, яка йому дуже йде, ми залишили його на першому місці! Тож виходить, що він очолює список вже другий тиждень поспіль! – не менш діловито відрапортувала подруга, енергійно бовтаючи ногами.

У Кессіді перехопило подих. Серце пропустило удар.

– А-аалекс одру-уужеється?.. – насилу видавила вона з себе, впевнена, що спить і бачить кошмар. – Цього не може бути… – додала вона пошепки.

– На жаль, може, – співчутливо кивнула гостя. – Я не хотіла підслуховувати, але коли почула, що твоя мама та місіс Каролінг заговорили про чиєсь весілля, прислухалася…

– Ти подумала, що вони говорять про весілля мого брата, – припустила Кессіді, бо знала про безнадійну закоханість своєї подруги у свого старшого брата.

Пенелопа залилася густим рум’янцем та кивнула.

– І найімовірніше, що саме про Річі вони й говорили, – продовжувала Кессіді висловлювати свої припущення. – Тому що в Річі є наречена, а в Алекса не має!

– Кессі, вони говорили про весілля Алекса, – вибачливим тоном заперечила Пенелопа. – І ще про те, як їм обом подобається його майбутня дружина. І…

– Досить! – королівським тоном проголосила господиня кімнати. – Я тебе почула! І зрозуміла, що справа потребує мого негайного втручання! – оголосила вона, стрімголов скотившись з ліжка на підлогу.

Стіни двоїлися, троїлись і пливли, пливли і пливли перед її затуманеним сльозами поглядом. Підлога вперто намагалася піти з-під її ніг. Їй дуже хотілося заволати подібно баньши, але вона знайшла в собі сили не тільки розпрямити плечі і твердо встояти на ногах, а й триматися гордовито та впевнено.

Імідж беззмінної королеви шкільних балів вимагав від неї одночасно бути і неприступною серцеїдкою, і легковажною кокеткою. І вона віртуозно виконувала роль однієї та іншої. Настільки, до речі, віртуозно, що навіть найближчі їй люди, брат і батьки, в тому числі, не підозрювали, що дівчинка давно і безнадійно закохана. І, тим більш, нікому з них не спадало на думку, що маленька красуня буквально сохне за найкращим другом її старшого брата – Алексом Каролінгом.

Дівчинка гордо скинула підборіддя і велично сповістила:

– Я маю поговорити з ним! Прямо зараз!

Пенелопа спантеличено заплескала очима.

– І що ти йому скажеш? – поцікавилася вона, встромивши здивований погляд у подругу.

– Не маю жодного розуміння, – високо піднявши підборіддя, щоб не дозволити пролитися сльозам, що причаїлися в їхніх куточках, відмахнулася від запитання маленька королева балу. – Знаю тільки, що я маю щось зробити! До того ж негайно!

– Ти хочеш, щоб я пішла з тобою як моральна підтримка? – без особливого ентузіазму запропонувала гостя.

– Пен, у нас з ним буде ОСОБИСТА розмова, – поблажливо пирхнула господиня кімнати і багатозначно подивилася на співрозмовницю. – О-СО-БИ-СТА, розумієш?!

– Що й підслуховувати не можна? – зрозумів, що саме має на увазі подруга, щиро здивувалася гостя.

– Звичайно, не можна! – напутливо оповістила господиня кімнати. Слідом за чим додала з легким докором у голосі, старанно імітуючи бабусині інтонації. Ті самі, зрозуміло, які на неї завжди діяли безвідмовно-приструнливо. – Пенні, ну невже ти досі не знаєш, що особисті розмови підслуховувати непристойно?

Бабусині інтонації вплинули на Пенелопу навіть дуже добре. Подруга не тільки миттю знітилася, а й насупила брівки, наморщила носик і надула губки.

– Не можна, так не можна, – шморгнула вона носом, змахнувши краєчком пальчиків сльозу, що набігла.

– Ну не засмучуйся ти так, я тобі потім все розповім, – одночасно примирливо і благаюче попросила-пообіцяла Кессіді, серце якої здригнулося і защеміло.

– Все-все?! – тієї ж секунди переставши шмигати носом, зацікавлено уточнила подруга.

– До найдрібнішої детальки! – урочисто та абсолютно щиро навіть не пообіцяла, а практично присягнулася господиня кімнати.

Очі гості знову заблищали, зморшки між брівок розгладилися, а пухкі губки знову посміхалися.

– А хочеш, я тобі з локаційним заклинанням допоможу? – радісно запропонувала вона, з надією зазирнувши у вічі подруги.

– Не просто хочу, але й буду дуже рада! – зі щирою посмішкою сприйняла пропозицію про допомогу Кессіді, не проминувши відразу їй скористатися. Махнула рукою в напрямку трюмо і розпорядилася: – Тоді ти очищаєш тумбочку від усіх цих баночок-скляночок і тюбиків-шнюбиків, а я поки що зберу всі необхідні для ритуалу атрибути.

Гостя закивала, взяла в руки перший з тюбиків і розгубилася…

– Кесс, слухай, а куди подіти всі ці твої тюбики-шнюбики та баночки-скляночки?

– Та просто на ліжко кидай! Або на підвіконня! – проінструктувала гостю господиня кімнати.

І після цього на деякий час у кімнаті повисла тиша, що поперемінно наповнювалася лише то стукотом та скрипом меблів, то шарудінням та брязкотінням тюбиків та скляночок.

– Десь у мене була спортивна куртка Алекса, – порушила тишу Кессіді, – він дав мені якось зігрітися, і я забула йому її повернути…

– Забула?! Ага, авжеж! – беззлобно підділа подругу Пенелопа.