Десять років потому...

 Це літо видалося шалено спекотним.  Вдень пекло так, що термометри в тіні зашкалювали.  Вулиці в полуденну спеку майже вимирали. Люди сиділи по домівках і офісах під кондиціонерами.  Або, на крайній випадок, вентиляторами.

 Як неминучість, різко збільшилася кількість сонячних і теплових ударів.  Погано переносили спеку сердечники і гіпертоніки. І вишенькою на торті були різні лихоманки.  Від «попив холодного або поїв морозива» до «пересидів під вентилятором».

 Чергування було пекельним.  На підстанцію за добу заїжджали всього три рази.  І два з трьох разів за медикаментами. А під ранок моїй бригаді і зовсім фантастично «пощастило»: довелося їхати за місто в садове товариство до сердечника.  Ніщо не віщувало катастрофи. Але в дорозі у жінки почалася алергічна реакція на медикаменти. Ось тоді всім стало жарко не тільки в прямому сенсі слова.

 Молода жінка і сама не знала про те, що схильна до алергічних реакцій.  Після скандалу з домашніми відчула біль зліва у грудях і звично кинула в рот таблетку валідолу.  Не допомогло. Коли стало ясно, що біль не тільки не проходить, а стає сильнішим і вже важко дихати, викликала собі швидку.  Ін'єкція була покликана знизити тиск пацієнтці, прибрати тахікардію * і частково заспокоїти. На щастя, я вирішила, що жінці куди спокійніше буде провести цю ніч в стаціонарі.  Пізніше я подякувала за своє рішення всіх богів.На півдорозі до міста моя напарниця помітила у пацієнтки перші ознаки набряку Квінке. І почалася страшна гонка хто швидше: лікарі чи патологія?  Але ми впоралися. І до лікарні під'їжджали, вже вивівши пацієнтку із загрозливого стану.

 Ця зміна була моєю останньою зміною перед відпусткою.  Післязавтра ми всією сім'єю збиралися їхати на море. Тому, не дивлячись на свинцеву втома, я ретельно зачищала всі хвости при здачі зміни.  Щоб не довелося повертатися на підстанцію з півдороги на море.

 Напарник, лікар-кардіолог Іра Маслицька спостерігала за мною з гримасою страждання.  Воно й зрозуміло. У бригаді інтенсивної терапії куди більш цінною одиницею є досвідчений лікар-реаніматолог, а не вчорашній випускник медичного коледжу.  Втім, «вчорашній» - це дуже образний вислів. Фельдшер з красивим прізвищем Соловей закінчив коледж півроку тому. А до цього підробляв у нас на підстанції при кожному зручному моменті.  І досвіду вже встиг набратися пристойно.

 Нарешті, всі папірці були заповнені.  Здано все, що підлягало здачі. А ми з Ірою переодяглися в цивільне.  Все, зміна благополучно завершена. Пора по домівках.

 У коридорі нас перехопив головлікар підстанції, мій сусід Володимир Якович:

 - Ну що, дівчатка, відстрілялися?

 Іра вважала за краще відмовчатися.  А я не змогла утримати широку посмішку:

 - Все, я у відпустку!  Не ображайте Іринку під час моєї відсутності.

 Володимир Якович посміхнувся.  З Маслицькій в ​​парі я працювала з самого першого дня на підстанції після закінчення медичного університету.  Моїх батьків трохи удар не вхопив, коли я оголосила їм про своє рішення повернутися на підстанцію швидкої допомоги вже в ролі лікаря.  Чоловік підтримав моє рішення. І після тижня скандалів, умовлянь і протистоянь в різній формі батькам довелося змиритися.

 - Маслицьку хіба скривдиш?  Їй треба було виходити заміж за якогось Залізного або Граніту, щоб виправдати характер.  А то яке з неї масло?

 Ми засміялися.  А Іра з удаваною образою повідомила:

- Так я спеціально чоловіка з відповідною прізвищем вибирала, щоб замаскуватися.  А народилася я Желєзновой!

 У коридорі підстанції ухнув новий вибух реготу.  Посміявшись, Володимир Якович побажав:

 - Гаразд, Залізна леді, добре тобі відпочити перед наступною зміною з новим напарником.  Давай, звикай, спрацьовуйся в новому складі бригади. Будуть питання або прохання - не соромся, приходь.  Лаки, вдалої відпустки.

 - Так я вже якось потерплю, поки Лєна чоловіка і дітей вигулює на морях.  - Іра хитро глянула на мене - Так, Лаки? На море їдеш?

 Я не відповіла, в усі очі дивлячись на Володимира Яковича.  Цього сивого вже великого чоловіка за роки спільної роботи я вивчила як свої п'ять пальців.  І зараз голову могла дати на відсіч, що щось було не так. Я запитально дивилася на старшого колегу, виразно піднявши брови.  Володимир Якович зітхнув:

 - Не хотів я тобі псувати відпустку.  Але раз така справа, скажу. Прийнято рішення перевести тебе, Лаки на посаду старшого лікаря зміни.  Так що, готуйся, дівчинка. Паперової рутини побільшає.

 Мій обурений крик птахом зметнувся до стелі:

 - Але чому я?

 Володимир Якович криво посміхнувся і зважив за краще відбутися жартами:

 - Характер у тебе підходящий.  Та й твоє везіння ой як потрібно підстанції!  - головлікар цілком по-дружньому поплескав мене по плечу - Все, вистачить розмов.  Вирушай до сім'ї, відпочивай. Проблеми почекають. Марш!

 З цими словами сусід і колега рішуче обійшов нас з подругою і пішов далі у своїх справах.

 Вхідні двері виплюнули нас з Ірою в справжнісіньке пекло.  Здавалося, на сонці навіть дихати було важко.

 Ми з подругою мовчали, придавлені тягарем почутої новини весь шлях до виходу з підстанції.  На ганку Маслицька повернулась і обняла мене:

 - Ну що, напарниця?  Гарної тобі відпустки!  Коли ми з тобою побачимось наступного разу, ти вже будеш начальством.  Сподіваюся, Лаки, начальством ти будеш таким же, яким ти була і рядовим співробітником: розумним, добрим і скажено везучим.