Історія №2. ВСТАВНІ СЛОВА (6)

Якогось дня Влад прокидається і вирішує визнати: все, що з ним траплялося до цього, описувалося єдиним словом – самотність. Ні, він не був мізантропом чи відлюдником, але самотнім був. І ще – він помилявся, гадаючи, що йому потрібне авто, а людина поруч – зовсім необов’язково.

Влад не зрозумів би всього цього, якби не з’явилася Яна. Щоб зрозуміти, як правильно і як краще, потрібно порівняти «до» і «після». Іноді порівняння – найкращий шлях.

Яна вже півгодини мучиться над задачею з геометрії. Вона могла б знайти в інтернеті розв’язок чи якусь підказку, але це не в її правилах. Яна не звикла давати собі поблажки. Тим паче, якщо одноразова поблажка обернеться тим, що вона так й не навчиться розв’язувати задачі такого типу. А Яна знає, що в житті їй доведеться розв’язувати задачі різних типів. Вона зрозуміла це, трохи поспостерігавши за братом.

Так, брат. У неї ж є старший брат, який може допомогти з задачею.

Яна стукає у кімнату Влада, і почувши звідти: «Заходь», відкриває двері. Він сидить за комп’ютерним столиком, не відводячи погляду від монітору.

- Можеш мені допомогти зрозуміти задачу? Ти казав, що математику гарно знав у школі.

- Угу. Ходи сюди.

Влад ставить паузу в своїй грі і бере книжку, яку протягує Яна.

- Ось ця, номер двісті вісімдесят.

У задачі потрібно визначити кут між мимобіжними прямими. Відомі сторони рівностороннього трикутника, дано точки на кожній із цих сторін і перпендикулярну до площини пряму, яка проведена до однієї з точок.

У школі Влад не дуже любив трикутники і кути, особливо коли доводилося возитися з косинусами і синусами. Але зараз він як ніколи хоче розв’язати таку задачу.

- Дивися, тут, можна двома способами спробувати… Тобі що ближче – вектори і координати чи синуси й косинуси?

- Синуси й косинуси.

Влад зітхає.

- Ну, хай будуть синуси. Маєш рисунок?

Яна протягує йому чернетку з рисунком трикутника і перпендикулярної прямої, а тоді сідає на стілець поруч і готується слухати.

- Дивися, ось тут теж виходить прямокутний трикутник… Знайдемо для початку його катет, PD…

Влад не дуже добре вміє пояснювати, але зі всіх сил старається говорити просто і ясно, так щоб Яна зрозуміла. Він відкриває у собі бажання допомогти сестрі і дивується, що допомагати комусь може бути так приємно.    

- Ось, - після 15-хвилинного розв’язування і пояснення каже Влад і відкладає ручку. – Кут матиме 60 градусів. Все зрозуміла?

- Доки ти пояснював, розуміла, але сама навряд чи розв’язала б знову…- зізнається Яна. – У мене не дуже з математикою.

- Нічого страшного. Якщо знову щось не зможеш розв’язати, приходь до мене.

Яна дивиться на брата пильно і дуже хоче запитати, чи можна приходити, якщо те, що не виходитиме розв’язати, математики не стосуватиметься. Вона не знає, що Влад це і має на увазі. Йдеться не тільки про математику, думає Влад, але не каже вголос. У нього зараз ще більше запитань, ніж у Яни.

Влада цікавить, чому його сусіди постійно сваряться. Вони ж мали б тішитися присутності одне одного, радіти можливості говорити і допомагати одне одному. Хіба формула «бути сім’єю» не так працює? Для чого в таке просте математичне рівняння домішувати щось зовсім чуже, з галузі гуманітарних наук, якісь вставні слова?

Він от зовсім не хоче сваритися з Яною. Йому здається, що сестра заповнила якусь важливу порожнечу у його квартирі і його житті. Вона тут лише якихось чотири місяці, а Влад уже звик настільки, що й не пригадує тих часів, коли її не було.

Тобто, звісно, пригадує. Він добре пам’ятає, як проводив вечори і чим займався наодинці. Але ті емоції йому відтворити важко. Так, ніби то був не він, а сторонній, чужий «хтось» із лицем і характером Влада.

- Мені треба дещо зробити, - раптом підхоплюється він.

- Що? – дивується сестра.

Влад кидає їй, що скоро буде, бере гаманець, смартфон і вибігає з квартири. На сходовій клітці чути, що в сусідів чергова сварка. Але Владові байдуже, йому потрібно встигнути до закриття. Вже за десять сьома.

Він вбігає у невеличкий фотосалон через дорогу за хвилину до того моменту, як жіночка за комп’ютером збиралася вимкнути той самий комп’ютер. Видно, що жіночка незадоволена таким пізнім клієнтом, але у Влада терміново. В нього дуже важливо. У нього одне прохання. Вона незадоволена, але що вдієш, це займе якихось кілька хвилин. 

 Влад роздруковує фото з сестрою, прибігає додому і не роззуваючись кидається у свою кімнату, щоб поставити фото у фоторамку.

Яна дивується метушінню брата, але нічого не каже. Вона тихо підходить і дивиться на їхнє спільне фото, зроблене тоді у кав’ярні.

- Ти тут смішно вийшов, - каже тихо.

- Нормально. Я завжди так виходжу.

Яна хитає головою.

- Так не піде, зробімо ще фото.

- Достатньо і цього.

Влад усміхається, тримаючи у руках фоторамку, і йому зараз зовсім байдуже, як він вийшов на цьому фото.