Історія №6. ГРА З ЯЗИКОМ (5)

Марта занадто правильна, щоб дозволяти собі безвихідь, беззмістовні балачки та обід у кафе, яке викликає підозри щодо антисанітарії. Тарас знову змушує її порушити правила і дозволити собі всі три заборонені пункти.  

Їхня переписка нагадує почергово то листування двох романтиків із XIX століття, то спілкування двох збочених циніків нашого часу. Але того дня все занадто зрозуміло, відверто і якось… правильно? Він пише:

«Один раз. Просто один раз поговорімо щиро. Чесно. Про все. Будь ласка».

«Хіба ми ще не говорили так?», - Марта вкотре вдає, що не розуміє.

«Не говорили. Ми тільки злимося одне на одного. Спробуймо без злості й іронії. Гаразд?».

Вона боїться так говорити з Тарасом. Страшно не йому зізнаватися у потаємному, страшно зізнаватися собі. Марта мне пальці над клавіатурою, але врешті відповідає.

«Добре. Що ти хочеш знати?».

Тарас мовчить хвилини три, і Марта якимось невідомим, безіменним й неназваним чуттям вловлює його сумніви крізь монітор і кілометри.

«Ти любиш мене?».

«Ні».

Марта відповідає чесно і не розмірковуючи. І загалом тут більше нема про що говорити. Бо і так все ясно. Бо між їхніми містами сто тридцять два з половиною кілометри. Бо у нього молода і гарна дружина, на цілих десять років молодша за Марту. Бо у Марти хороший, розумний і турботливий чоловік, який допоміг їй стати тією, ким вона є. Бо. Марта може нарахувати ще сотню всіляких «бо», але попри ці капосні сполучники, вона не знаходить настільки вагомої причини, яка переконала б перестати хотіти його. Скажено хотіти.

«А ти мене нічого не хочеш запитати?», - цікавиться Тарас.

«Я хочу лише зрозуміти – чого ти домагаєшся? Ми переспали. Щось ще?».

З того боку монітору Тарас до посиніння стискає губи і важко видихає, нарешті зізнаючись собі і Марті:

«Мені мало. Не можу обірвати наш зв’язок на цьому».

Марта лякається його слів, а тоді відчуває, що з пульсом явно щось не те. «Наш зв’язок», крутиться у її голові. 

«У нас не зв’язок, а непорозуміння».

«І в тебе зараз не калатає серце від цього непорозуміння?».

Марта полотніє – невже він знає?

«Тільки чесно».

Марта хоче збрехати, але вона занадто правильна, щоб брехати, коли обіцяла чесність.

«Калатає».

І це повне фіаско. Така поразка, якої у неї ще не було ні в бізнесі, ні в особистому житті. Така поразка, що гірше не буває. Навіть коли постійний клієнт тікає до головних конкурентів – дурничка, ніщо у порівнянні з цим фіаско.

Він мовчить хвилин п’ять. А тоді скидає їй посилання на ютуб. Марта слухає пісню якоїсь Шарлотти Карден тричі поспіль, а потім три дні не може викинути з голови слова. 

«And I will wash off all the dirty, dirty thoughts I had about you now».[1]  

Марта вже намагалася стерти брудні думки про нього. Та що там, вона намагається щодня, але один необережний спогад про його міцні долоні на її зап’ястях обриває всі її потуги. Під три чорти котяться ті потуги. Туди х котяться, куди й правила, плани і правильність. 

Через три дні від нього приходить чергове повідомлення. Марта думає, що воно чергове і таке як завше, але коли відкриває, розуміє – ні, це вперше він пише отак. І це повідомлення – точка неповернення.

«Мені порадили твоє агентство як надійне, хороше і з розумною керівницею. Я тоді засумнівався, бо подумав, чи варто довіряти жінці піар і рекламу модульних конвеєрних систем для виробництва. Чи варто заради цього їхати в інше місто? Та й чи обов’язково самому за це братися – може краще відіслати когось з фірми… Ось так я думав.

Я не шкодую, що вирішив начхати на усі ці «варто». Але зараз… чому я почуваюся жалюгідним сопливим романтиком, з якого ось просто бери і списуй героя для якого-небудь турецького серіалу? Я гадав, що така поведінка залишилась ще в старших класах, що більше не повториться. Особливо, тепер, коли у мене купа важливих справ. Ти не вписувалася і не вписуєшся у мої плани. У мене замало часу навіть на сон, я не можу гасати до тебе щотижня, щоб обмінятися ніжностями у готелі.

Але чому мені цього так хочеться?».

Марта читає і з кожним словом виразно усвідомлює – вони догралися. Вони загралися і догралися. З язиком.

[1] Рядки з пісні канадської співачки Шарлотти Карден «Dirty Dirty».