Історія №2. ВСТАВНІ СЛОВА (4)

- Ти зовсім відлюдькуватий, - каже Яна братові за вечерею. – Вже два місяці тут живу з тобою, а ти ще ні дівчини не приводив, ні після роботи не зависав з друзями в барі, навіть телефон твій вечорами мовчить… І фоторамка стоїть порожньою.

Влад ображається на Яну через ці слова. Якби йому подібне сказав хтось чужий, він би й уваги не звернув, але вона… Стоп, думає Влад, тобто, Яна йому більше не чужа? Стоп-стоп-стоп, знову думає Влад, це що ж виходить, чужим людям ми завжди пробачаємо більше, ніж близьким?

Але ж Влад ніколи не ділив людей на своїх і чужих, для нього всі були однаково сторонніми, далекими і неважливими. Йому от зараз дуже хочеться надути щоки і образитися – він ще ні разу такого собі не дозволяв у житті, бо не було кому перепрошувати його потім. Хіба дідусь. Але ж він занадто піклуватися про Влада, щоб ще й ображатися на нього.

Влад думає, що мати на кого ображатися – це велика розкіш. Тож ображається він на сестру із великим задоволенням, смакуючи кожен відтінок тієї образи, імітуючи вселенську тугу і зачеплену за живе гордість. Яна штурхає його у бік і спочатку піджартовує щось там про тих ображених, на яких воду возять, але побачивши, що брат надувся не на жарт, таки перепрошує і запевняє, що ляпнула не подумавши і все таке. Отак глянувши на них, і не сказав би, що Влад – дорослий двадцятип’ятирічний чоловік, а Яна – незріле дівчисько, якому якраз сьогодні виповнюється шістнадцять.

 Влад випадково перестає ображатися, пригадавши, що так і не купив Яні подарунок на день народження. А вона ж попередила ще тиждень тому, що в «наступну суботу у мене важливе число» і «м’які іграшки я не люблю». Він думає, що терміново треба перестати ображатися і бігти по подарунок, доки не образилася Яна.

Влад і гадки не має, що можна подарувати шістнадцятирічній дівчинці, а спитати поради нікого, окрім тої самої дівчинки. Після майже півторагодинного вишукування подарунку по магазинах Влад здається і дзвонить сестрі.

- Одразу спитати треба було, - каже у слухавку Яна. – Чекай, я зараз приїду. Мені косметика треба.

Є дещо, що подобається Владові у його молодшій сестричці. Вона розумна і прямолінійна. Розум, звісно, йому в людях завжди подобався, але на прямолінійність він сам не часто наважується. Можливо, це тому іншим так нудно з ним говорити? У Влада погана звичка все розжовувати і пояснювати так, ніби він намагається для цього пояснення використати весь свій словниковий запас. Яна говорить коротко і прямо, трохи, звісно, зухвало і нестримано, але її старший брат цим навіть потайки захоплюється. Вона зовсім не схожа на незріле шістнадцятирічне дівчисько, окрім тих моментів, коли переборщує з косметикою і одягає щось занадто екстравагантне і ем… непристойне для свого віку.

Влад чекає її годину в забігайлівці на верхньому поверсі торгового центру. Яна з’являється у короткому пуховику і з голими колінами, і у Влада вперше прокидається бажання насварити сестру. Він вже відкриває рота, і раптом розуміє, що зовсім не знає, як це робиться. Нестаток спілкування з людьми окрім тисячі надуманих ним самим переваг має один суттєвий недолік – Влад позбавлений купи життєво необхідних навичок, в тому числі, навичок сваритися і ображатися. Йому навіть дивно, що звідкись береться навичка турбуватися.

- В тебе занадто тонкі колготки як для такої холодної зими. Вчора було мінус десять, а сьогодні прогнозують до мінус п’ятнадцяти на вечір, - єдине зауваження, на яке здатен Влад.

Вони заходять у популярний мережевий магазин косметики, і Яна одразу бере курс на стійку з помадами.

- Подарунок на яку ціну ти запланував? – питає вона у брата.

- А скільки ти хотіла б придбати косметики?

- Мені треба помада, туш, підводка для очей і тональний крем.

Влад видихає з полегшенням, думаючи, що не так і багато Яні треба і що це обійдеться певно навіть дешевше, ніж він розраховував. Він змінює свою думку щойно роздивляється цінники на помадах.

- Не знав, що жіноча косметика має такі високі цінові рамки, - бурмоче під ніс.

Яна возиться біля помад, про щось щебече з консультанткою, тоді переходить до тональних кремів, обмацує і нюхає кожен з них, паралельно роздивляється туші й підводки. Влад встигає вивчити склад чоловічих пінок для бриття і порахувати леза у всіх пропонованих бритвах, перш ніж Яна підходить із задоволеною усмішкою і тягне його до каси. Вона протягує касирці лише одну помаду, і Влад округлює очі:

- Ти ж ще інше хотіла… Не сподобалося нічого?

- Та ні, я передумала.

Влад розплачується і чогось не розуміє.

- Підемо ще у якийсь магазин? – питає він з надією, що сестра відмовиться і натомість просто попросить гроші на решту косметики, яку потім купить сама.

Яна заперечно хитає головою.

- Достатньо помади. Давай просто так походимо, погуляємо або зайдемо у кафе поїсти щось смачне. У мене ж все-таки день народження.

Владові якось дивно гуляти з сестрою. Він не знає, про що з нею говорити довше трьох хвилин. Він досі не вивчив, що Яна любить їсти. І, якщо чесно, він мало що взагалі знає про її життя.

Насправді Яні хотілося попросити у брата подарувати їй свій час, а не косметику, але не придумала, як це сказати. Тому Яна відтягує час як може, перебирає абсолютно непотрібні їй туші і тональні креми, й тільки після магазину наважується запропонувати пройтися.