Історія №5. МАМА ХВИЛЮЄТЬСЯ (4)

Анна часто затикає вуха навушниками, але музику не вмикає. В навушниках вона почувається затишніше. Їй подобається вдавати, що вона не чує цього світу. Взагалі коли Анні набридає цей світ, вона створює нові. Десятки нових світів мирно співіснують у її голові, доки в ці світи хто-небудь не вдирається, виламавши двері і впустивши руйнівний протяг.

Найчастіше впускає протяг, звісно, мама. По факту, до нас в душу завжди непрохано вдираються найрідніші, бо чужим якось байдуже. Щоправда, Анну страшенно бісять протяги у голові й душі, приймати там гостей вона не любить взагалі, тому навушники інколи стають гарною затичкою.

Анна пропускає повз вуха все важливе, що могла почути від мами, не слухає викладачів на лекціях і навіть не звертає увагу на балачки подруги, доки та не вигукує «Ого!», вп’явши погляд в екран смартфону. Анна з цікавості зиркає на екран і бачить там новину про загибель якогось популярного закордонного співака. Вона вперше чує його ім’я, і взагалі їй нецікаво, але в новині сказано, що хлопцю було лише двадцять сім і що це самогубство.

В Анни з-під шкіри раптом виповзають мурашки. Вона виймає з вух навушники і розблоковує власний смартфон, щоб знайти більше інформації про трагедію. Їй самій якось дивно і моторошно. Вона давно перестала читати новини зі Сходу, взяла за звичку виходити з кімнати щоразу, коли в ТСН розказують про чергове вбивство чи аварію, і навіть трилери й детективи більше не дивиться. Анна не певна, це через те, що боляче, чи через те, що байдуже. Але звістка про смерть людини, якої Анна навіть не знала раніше, чомусь тривожить її.

Вона читає подробиці смерті, намагаючись вишукати в них пояснення цієї раптової стурбованості й туги. В Анни виникають одразу десятки питань. Чому він був сам? Якщо депресія і відчай, то де були люди, які його люблять? Де була… мама?

Анну кидає у холодний піт. Якби з нею, не дай Бог, мама ж би…

Вона йде додому з якимось пекучим відчуттям у грудній клітці. Їй уявляється власна смерть. Припустимо, це буде самогубство. Припустимо, Анна, як той хлопець, покінчить з життям, влаштувавши собі смерть від задухи чадним газом. Чи перетне собі вени або повіситься, байдуже. Словом, Анни не стане… Що тоді буде з мамою?

Анні страшно і моторошно від власних думок. Бо якщо вже помирати, думається їй, то чого турбуватися про інших. Коли вилазиш з напханої маршрутки, хіба турбується про те, як доїдуть інші? Бо чим же світ відрізняється від напханої маршрутки? Все ж те саме – чужі люди змушені ставати близькими, скорочуючи відстань до максимально допустимих (а інколи й обурливо недопустимих) сантиметрів. Так само захитує, порою нудить, неодмінно виникають конфлікти.

Щоправда, у світі є дещо, що навряд чи трапиться з кожним пасажиром у маршрутці. Анна раптом усвідомлює, що їй пощастило – з нею трапилося. Її люблять. У неї немає причини сходити завчасу, не на своїй зупинці. З іншого боку, в житті, на відміну від маршрутки, ніколи не знаєш, коли буде твоя зупинка.

Анні пригадуються всі її проблеми тільки в контексті сліз і переживань мами. Вона не пригадує, що відчувала, коли потрапила в лікарню з харчовим отруєнням, але добре пам’ятає мамині тремтячі руки того вечора. Вона не зможе описати, чи сильно боліло розбите коліно після падіння з мопеда, але стурбоване обличчя мами досі перед очима. Анна навіть вже не згадає, чи сильно було їй прикро, коли не пройшла на англійську філологію, та вона ще пам’ятає, як втішала тоді маму. Хто утішатиме маму, якщо раптом Анна піде?

Не те, щоб вона коли-небудь замислювалася про смерть. Анна чи то занадто сильна для втечі, чи то занадто слабка, щоб прийняти рішення. Але смерть трапляється зі всіма, тож думати про неї – природно. Анна думає, але ніяк не може сконцентрувати думки на власних відчуттях чи переживаннях. Все крутиться навколо єдиного – що буде з мамою?

 Анна приходить додому у заляпаному пальто і майже депресії. Пальто заляпав легковик, водій якого кудись дуже поспішав, не зважаючи на калюжі. Депресія виникла через думки про власну смерть.

Мами ще немає вдома, і Анна одразу йде по заспокійливе до аптечки.

Коли в людини довго немає проблем і турбот, починаються депресії. Депресії виникають не від проблем, а від їх відсутності. Анна розуміє, що їй дійсно сьогодні не було про що турбуватися, і думає, що швидше б уже якісь реальні проблеми трапилися. Але що ж це виходить – може, мамині турботи про неї, - це якраз теж ліки від депресії? Може, мама того й хвилюється, не намагаючись це хвилювання подолати, бо втративши його, не зможе протистояти гнітючій порожнечі й безбарвному спокою?

Мама повертається додому із запитаннями.

- Що там в університеті? – перше.

- Все добре, сьогодні були тільки лекції, - каже Анна вдавано спокійно, щоб приховати свою депресію.

- Чим ти сьогодні обідала? – друге.

- В їдальні взяла гречку і відбивну, - каже Анна і набирає в легені повітря для наступних відповідей.

- До завтрашнього модуля готова?

- Ще ні, зараз повечеряємо і піду вчитися, - каже Анна, витрачаючи на таку просту відповідь майже все набране повітря.

- А заходила в…

- А якби я померла, що б ти робила? – перебиває Анна маму, не встигши зупинити запитання, яке виривалося з неї цілих півдня.

Мама торопіє. Полотніє. Округлює очі і лякається.