Історія №5. МАМА ХВИЛЮЄТЬСЯ (3)

Мама хвилюється весь вечір, позираючи на великий круглий циферблат великого дерев’яного годинника на стіні. Анна пішла з одногрупниками на день народження старости і обіцяла повернутися не пізно, а годинна стрілка вже на позначці 10. І це не десята ранку.

Мама хвилюється, бо під під’їздом надто темно, бо маршрутки о цій порі або вже надто порожні (лише маніяки всілякі їздять), або надто набиті (наштовхають бідну Анну у всі боки). Крім того, Анні завтра рано вставати на першу пару, а ще ж у неї модуль з літератури і взагалі – доки прийде, доки поп’є чаю і умиється, не виспиться бідненька.

Мама дзвонить Анні чотири рази за вечір і перепитує, чи скоро вона буде. Під час останнього дзвінка Анна відповідає, що розходитимуться всі десь за півгодини, і мама серйозно-повчально підкреслює:

- Не забувай, що тобі вставати о сьомій.

Весь вечір мама дивиться телевізор, по якому показують погані новини. Якусь дівчину зґвалтували, іншу знайшли вбитою, у дорожньо-транспортній пригоді загинуло двоє людей. Такі новини показують щодня, і мамі дуже важко не хвилюватися. А оскільки вона обмежила весь свій світ єдиною людиною, її дорогоцінною донечкою Анною, то і хвилюватися нема більше про кого, окрім Анни.

Мама всі свої сили і всю енергію вкладала у виховання єдиної донечки. Для неї не мали значення ні кар’єра, ні особисте щастя – головне, щоб Анна була здорова, сита, одягнена і виспалася. Все, що відбувалося за межами їхнього маленького сімейного гніздечка на двох, мало турбувало маму, якщо тільки нічим не загрожувало благополуччю її донечки.

Через те, що у їхньому сімейному гніздечку місця було лише на двох, мама звикла усе контролювати. Починаючи від домашнього завдання Анни і закінчуючи тим, з якою зачіскою сьогодні Анна піде у школу.

Мама гадає, що це правильно, що всі мами так живуть. Мамі і на гадку не спадає, що Анна іншої думки.

Анна повертається з дня народження старости трохи під хмелем, тримаючись за руку свого сусіда, який подзвонив їй запропонувати випити пива десь на районі. Він подзвонив, бо хотів з кимось випити пива ввечері, а виявилося, що Анна ще не вдома, і почекати її пару годин у центрі йому не так вже і важко. Чому б і не почекати свою сусідку, подругу дитинства, можна сказати, з якою в них ну зовсім нічого, окрім разом випити пива?

Вони йдуть до будинку, і Анна достатньо під хмелем, щоб сусід наважився запитати, чи згодна вона з ним зустрічатися. Анна достатньо під хмелем, щоб сказати прямо.

- Якщо ти мене не любиш, то можна й позустрічатися.

Хлопець дивиться на Анну з таким подивом, ніби вона щойно сказала, що спілкується з інопланетянами і має докази.

Анна під хмелем, тому запитує:

-  Ти ж мене не любиш? Тільки чесно!

Він хоче чесно, але не може, бо Анна не те хоче почути, тож гаразд.

- Не люблю.

- Супер! Тоді зустрічаймося.

Наскільки може доладно зі своїм хмелем Анна пояснює, що їй остогидло, коли її сильно люблять. Анні хочеться, щоб ніхто її не любив і взагалі діла до неї не мав, тоді б вона могла робити все, що їй заманеться. Вона переконана, що надто сильна любов – то гірше, ніж байдужість чи ненависть, що ненавистю чи байдужістю не завжди завдають людині стільки прикрощів, скільки любов’ю. Анні здається, що їй буде краще і простіше, коли ніхто її не любитиме і не турбуватиметься. На турботу в Анни взагалі алергія – її трясе щоразу, коли хто-небудь запитує: «З тобою все гаразд?», або каже: «Одягайся тепліше, там холодно». Замість вдячного «Все гаразд», чи «Добре, одягнуся» Анна інколи починає кричати.

Хлопець жахається і полотніє від її слів. На якусь мить йому здається, що сказана ним щойно брехня – правда, і він Анну нітрохи не любить. Нічого в його серці не змінюється, звісно, але він раптом відчуває майже фізичний біль, так йому огидно стає любити когось, хто цю любов нізащо не оцінить і хто цієї любові не заслуговує. Йому здається, що всі його почуття міліють і маліють, бо Анна тих почуттів не варта, і зараз би отак залишити її під цим темним під’їздом саму.

Анна заходить у квартиру ще під хмелем, передчуваючи, що зараз нагрубіянить мамі. Мама ще ні слова не сказала, а Анна вже знає, що відповість їй на чергові розпитування. Вона розуміє, що це жорстоко, але так хоче викрикнути мамі, що не просилася бути її сенсом життя, що не подавала резюме на таку вакансію. Чому ж тоді вона, Анна, повинна нести відповідальність?

Анна готова бути сонцем для мами, але хоче, щоб на маминому небі були й інші зорі. Тільки вона не вміє сказати це словами, так щоб не злитися і не нервуватися. Спочатку Анна довго мовчить, терпить мамину любов і турботу, а потім одним махом виливає все своє обурення. Вона робить боляче мамі, але думає, що це вона – жертва, що тільки їй болить. Бо чиясь безгранична любов – то найгірше покарання, і все тут.

Мама залишається наодинці у своїй спальні і не стримує сліз. Вона думала, що все робить правильно, а її донька, її дорогоцінна крихітка Анна, раптом виросла такою жорстокою - жодного співчуття чи розуміння. Анна не знає, як мама економила кожну копійку, щоб купити своїй донечці дрібні золоті сережечки, бо у всіх однокласниць вже є, а то й по кілька пар. Анна навіть не здогадується, скільки ночей мама недоспала, коли у її ще зовсім малюсінької донечки болів животик чи підскакувала температура. Анна ніколи не дізнається, як багато разів мама жертвувала своїми бажаннями чи стремліннями, щоб тільки її золота донечка спала спокійно і їла досита.