Історія №3. СПРАВА У ПОРІВНЯННЯХ (4)

На світі надто багато речей потребують порівнянь, тож Іра досягає неабиякого успіху у своїх потугах порівняти все і всіх. Особливо, коли вона починає порівнювати себе з іншими.

В перщу чергу Іра порівнює себе з колишньою жінкою чоловіка, який ніколи не стане її чоловіком. Їй варто було б порівнювати себе з колишньою свого теперішнього. Однак, про попередню жінку свого теперішнього чоловіка Іра знає лише, що та любила рожеву білизну. Іра знайшла свідчення цього у квартирі Сергія ще у перший тиждень стосунків.

Про те, білизну якого кольору любить колишня того чоловіка, Іра не знає. Зате вона знає, наскільки та жінка вродлива і вишукана. Від цього Ірі спочатку стає кепсько – бо якщо його колишня така неймовірна, то його теперішня мала б бути ще кращою, і в будь-якому випадку до його стандартів Ірі не дотягнутися. Потім Іра усміхається і навіть радіє – він же заслуговує такої жінки. А потім Іра знову сумує – хтозна, а раптом він втратив цю дивовижну жінку і насправді зараз самотній?

Іра намагається думати про його колишню в позитивному руслі, інколи намагається взагалі не думати, але все неодмінно закінчується порівняннями.

Вона приходить додому до Сергія і вирішує розпитати його про ту жінку, щоб порівняти себе ще й із нею. Після вечері і сексу, звісно, розпитує.

Вони лежать горілиць за сантиметрів тридцять, так що не відчувають запахів одне від одного і не чують дихання.

- Якою була твоя колишня? – раптом питає Іра.

Сергій дивується, але не злиться. Він не любить говорити про те, чого вже нема, та ще більше не любить мовчати, коли питання висять у повітрі. Це питання висіло вже давно.

- Вона не дозволяла торкатися її нижче колін. Комплексувала чи що.

Іра гмикає. Вона дозволяє Сергію все, навіть те, чим він не користується. Її погляд мимоволі опускається до власних неприкритих колін, а тоді повзе нижче. Іра тільки позавчора ходила на шугаринг, тож шкіра на її гомілках ще зовсім ніжна, без жодної волосинки. Самі ж гомілки – стрункі, правильної форми, не надто тонкі й не дуже повні. Якщо стегнами Іра задоволена не дуже, то з гомілками у неї все супер. Вона задоволено всміхається і думає, що в цьому очевидно краща за колишню свого теперішнього.

Хоча насправді Іру цікавить не це. Порівнюючи себе з іншими, в першу чергу треба дізнатися про погані звички тої людини, її сім’ю і, звісно, гаманець. Вона запитує про це у Сергія, і він чомусь усміхається.

- Вона курила, щодня сварилася з мамою і витрачала зарплату наступного ж дня після отримання.

Іру мала б задовольнити така відповідь, але чомусь не задовольняє. Надто вже відкрито Сергій говорить про свою колишню. Він мав би сказати, що все лишилося в минулому і не варто про це. Натомість Сергій відкриває зовсім не безсторонні факти про жінку, яку колись… кохав? Принаймні, з якою спав.

Іра злиться, але вирішує все ж закінчити із порівняннями.

- То я краща? – питає зухвало, як манірна тупоголова краля, аж самій огидно.

Сергій повертає голову в її бік. Довго мовчки дивиться в очі, а тоді каже:

- Вона не запитувала мене про колишніх.

Вже потім, коли вони вимикають світло, і вдають, що позасинали, Іра думає про всіх жінок, з якими варто себе порівняти. Їй знову спадає на думку довгонога брюнетка із блакитних екранів, яка свого часу підкорила того чоловіка. Іра добре розуміє, що їй далеко до зовнішності тієї жінки, її статусу і манер. Але от цікаво – чи хороша вона людина? І наскільки важливо бути хорошою людиною, щоб хтось тебе любив? Ми не закохуємося у поганих чи ми закохуємося, а тоді людина в наших очах автоматично стає хорошою, навіть ідеальною?

Іра пам’ятає одну істину про те, як бути ідеальною жінкою. Жінка може бути ідеальною, доки вона не закохана. Доки жінка не закохана, вона не ревнує, вона може залишатися усміхненою і приємною попри все. Тоді їй навіть начхати, якщо чоловік запізнюється на побачення, тусується з друзями незрозуміло де або дві години не піднімає слухавку.

Щоправда, рівно такою ж усміхненою і приємною жінка може бути, якщо поруч з нею правильний чоловік. Ідеальний чоловік, за всіма загальноприйнятими нормами, – той, хто не запізнюється, не ходить хтозна-де, слухавку піднімає після другого гудка і взагалі зі своєї жінки пилинки здмухує.

Словом, підсумовує Іра, щоб бути ідеальною, варто мати поруч або ідеального, або просто некоханого чоловіка. Вона намагається підрахувати, зі скількома чоловіками була такою ідеальною, і як не рахує, виходить нуль.

Справа, певно, в тому, що вона ніколи не тримала біля себе чоловіків, яких не кохала. От хіба Сергій… Ірі здається, що вона його вже майже забула – дуже легко забути людину, яка поряд. Ту, котра далеко, не забудеш ніколи. Особливо, якщо у тебе з цією людиною нічого не було. Ще гірше – якщо бути нічого й не може. Таку людину точно нізащо не забудеш, зітхає Іра.

Наступного ранку вже вдома вона дістає свій щоденник і записує:

«На світі стільки кращих за тебе жінок. І стільки чоловіків, кращих за нього... Якщо так подумати, ти ж взагалі поганих чоловіків не зустрічала.

Де тільки жінки зустрічають тих, кому потім присвоюють прізвисько «козел»? Адже якщо ти ставиш до нього вимоги, мовляв, будь білим і пухнастим, а він виявляється рогатим і з копитами, то в тобі ж і проблема. Твої вимоги – твої проблеми. Хіба людина може бути відповідальною за те, що в ній хочуть бачити інші? Звичайно, якщо тільки та людина спеціально не корчить з себе білу і пухнасту, жорстоко обманюючи і граючи на чужій довірі.