Історія №7. ДУБ СОНОМА (2)

До Назара щодня приходять люди. Через стіну чутно гамір, бринькання гітари і хихотіння, м’яко кажучи, бо якщо не м’яко – дике іржання. Двері рипають разів двадцять на день, і щоразу Юра заприсягається собі: ще раз скрипне – візьму солідол і змащу йому петлі.

Цими днями Юра вдома, бо дістало все. Бо весна і йому треба відпустка, якої не було влітку, взимку і років три перед тим.

Назар теж, очевидно, не вилазить з квартири. Лише на вихідних, в суботу й неділю, його не чути. Юра здогадується, що у сусіда якийсь підробіток у ті дні, коли всі нормальні люди відпочивають.

Двері скрипають і скрипають. Люди ходять і ходять.  

- А ти, Назаре, популярний прямо як дуб сонома, - говорить вголос на сходовій клітці Юра, закурюючи і відвертаючись до вікна.

- Ти мене зараз дубом обізвав? – чується голос Назара з-за його спини.

Дивно, і як це двері не скрипнули. Юра повільно обертається, випускає клубок диму і намагаючись не виправдовуватися, а просто пояснити, бубнить:

- Останні півроку дев’яносто відсотків моїх клієнтів хочуть меблі у кольорі дуб сонома.

Назар стає поруч і обпирається на підвіконник.

- А ти що? Не хочеш?

Юра повертає голову. Їхні обличчя опиняються якимось дивом занадто близько, і чи то у повітрі починає пахнути кавою, чи то ніздрі Юри страждають на нюхові галюцинації. Він не відводить погляду від серйозних очей Назара і тихо каже:

- Чого ж, я теж хочу. Дуба сонома.

Тільки тепер, отак зблизька, він підмічає, що у Назара волосся майже такого кольору як той триклятий дуб, але не каже це вголос.

Назар усміхається і раптом пропонує:

- Докурюй і заходь до мене. У нас там щось на зразок вечірки.

Він якось дивно підморгує, а тоді йде до своїх дверей, і вже тримаючись за ручку, запитує:

- А який він, сонома?

- У різних постачальників – різний, - знизує плечима Юра. – Але я завжди вибираю найсвітліший відтінок. У мене ліжко якраз з такого… - і запинається, вчасно прикусивши язика, щоб не продовжити: «Якось покажу».

- Покажеш якось? – питає Назар і широко усміхається.

Юра зовсім не хоче бути на цій так званій вечірці. Але Назар же запросив – і це ніби непогана нагода налагодити стосунки з сусідом. З іншого боку, навіщо їх взагалі налагоджувати, думає Юра, але з вечірки не йде. Окрім нього і Назара тут ще п’ять хлопців і три дівчини. П’ють віскі, колу, віскі з колою і пиво. Юра обирає останнє. Якось нехотя бере пляшку і всідається в кутку на дивані. Поруч котрийсь з хлопців однією рукою обіймає котрусь з дівчат, а другою намагається втримати одночасно гітару і склянку з віскі. Юра спостерігає за цією картиною, розуміє, що зараз все закінчиться чимось розлитим чи розбитим, і думає, що саме йому забрати з рук хлопця – віскі, гітару чи дівчину. Майже схиляється до останнього, коли поруч нізвідки виростає Назар, забирає у свого загребущого друга віскі і всідається між ним і Юрою.                          

- То ти меблі робиш? – питає Назар.

- Угу, - відповідає Юра. – У мене своя майстерня.

- А я музику роблю. Трохи для цих бовдурів, які мріють колись стати знаменитими. Трохи для всіляких попсових зірок, - він наголошує на останньому слові і кривиться так, ніби в роті стало кисло від однієї згадки про так звану музичну богему.

Юра хоче щось спитати про те, чому ці всі люди зависають цілими днями у квартирі Назара, але не знаходить правильних слів, тож просто п’є пиво і мовчить. Він не хоче, щоб питання прозвучало роздратовано, з претензіями чи, ще гірше, ревнощами. Але так, Юрі страшно не подобається, що у Назара, його тихого сусіда із низьким тембром, раптом стільки друзів. Юра багато разів хотів просто подружитися, а коли врешті наважився, вийшло щось ні грама не схоже на дружбу. Бісить, бо йому хочеться дружити з кимось, і ось так розважатися хочеться. Сусід був найзручнішим варіантом, але у ного занадто багато людей. Та й не вийде у них вже просто розважатися.

- Те, що сталося… - ні сіло ні впало починає Назар. – Ми ж забули-проїхали?

Юрі раптом стає жарко. Він сподівався, що Назару вистачить такту не згадувати ту ніч.

- Угу, - киває Юра, не повертаючи голови до сусіда. – Проїхали.

- Тоді почнемо наші добросусідські стосунки спочатку?

Назар сам не знає, чому він це говорить. Нащо йому взагалі здався ще й Юра, тут і так щодня повна квартира людей. У нього купа друзів, є з ким випити, поговорити, подивитися фільм чи затусити у клубі. На крайній випадок є діставучий і нав’язливий Денис, з яким крім усього вище перерахованого можна ще й куди-небуть рвонути на пару днів і вляпатися у проблеми.

Та Юра обіцяв йому показати ліжко із дуба сонома. Загалом, Назару начхати на дуба сонома, і він переконує себе, що на ліжко Юри тим паче начхати. Але якась невідома сила штовхає його у бік цього хлопця.

- Займемося разом чимось? – каже Назар і округлює очі, зрозумівши, що ляпнув. – Тобто, не в тому сенсі, вибач, - швидко виправляє себе. – Я мав на увазі… ну там фільм подивитися, на футбол сходити чи в клуб…

Юра спочатку дивиться ошелешено, але вже за мить усмішка розповзається по його обличчю. Назарові відлягає, і він теж усміхається.