Історія №6. ГРА З ЯЗИКОМ (2)

Марта настільки правильна, що навіть прийом їжі перетворює у розумну маркетингову стратегію. У її тарілці гаряче нізащо не може бути з’їдене раніше, ніж гарнір. Марта не любить, коли вкінці випливають недостачі.

Ще більше Марта не любить, коли всі її розрахунки летять під три чорти. Тарас з оцими своїми трояндами ніяк у її розрахунки не вписується.

 Вона приймає букет і недбало кладе на косметичний столик, повертається до того букету спиною і на той же столик обпирається. Тарас підходить так близько, що можна було б сказати «впритул», якби не неподоланна відстань між їхніми планами. Повітря між ними настільки наелектризоване, що хоч бери і вмикай смартфон на підзарядку.

Тарас опиняється ближче, стає справді впритул, так що ще один міліметр – і жодна відстань між планами Марту не врятує. Вона впирається долонями в його грудну клітку, різко відштовхує і підривається в інший кінець кімнати, до вішака, на якому її плащ.

Взяти пальто у Марти не виходить. Тарас хапає її за руку, розвертає обличчям до себе і втискає спиною у стіну біля вішака. Вона не встигає оговтатися, як він вже цілує її. Пристрасно, з язиком. Все, як у класичних сопливих мелодрамах чи дамських романах, думає Марта. У тих, де героїня спочатку проти, хоч насправді дуже навіть за, але до останнього вдає, що проти, доки герой із брутального мачо не перетворюється на ніжне кошеня, яке безперестанку мяукає «кохаю», так що вона вже сама готова втискати його у стінку.

Марта розуміє, що вона найсправжнісінька типова героїня такої мелодрами чи роману. Бо вона теж проти, хоч насправді за. Та й Тарас – майже типовий герой, тільки рухають ним не «кохаю», а «хочу». З одного боку, Марту це тішить – між двома одруженими не одне з одним людьми «кохаю» явно зайве. З іншого боку, як це він насмілився у неї не закохатися? Хоч би вдав закоханого, але ж ні – чесно і прямо каже, що просто хоче переспати. Марта обурена, ще ніхто так не ранив її самолюбство, і саме це, а не «у мене чоловік і двоє дітей» стає головною причиною її відмови.

Все це проноситься у голові Марти зі швидкістю комети Галлея, яка щойно промчалася повз і вилила світло на темні простори космосу, де хвилину тому можна було заблукати. Щойно комета проноситься, Марта починає пручатися і відштовхувати Тараса як та ж таки типова героїня роману чи мелодрами.

Тарас затискає руки Марти між своїми і її грудьми, однією долонею притягуючи її за шию. Це вже вагомий привід, щоб написати на нього заяву в поліцію за домагання або й спробу зґвалтування – Марта точно не певна, бо ще не доводилося стикатися з класифікацією подібних злочинів.

Кінцева мета Тараса – не просто поцілунок. Все його тіло говорить, що він хоче більше. Точніше, говорить не тільки тіло, перед тим не раз він говорив словами.

Марта врешті відштовхує його і виривається, щоб рушити до дверей, але він знову перехоплює її і втискає в ту саму стіну, та цього разу заводить їй руки над головою.

Пручатися більше не виходить. Фізичної сили ще вистачає, але в такій позі дуже важко відмовляти своїм стримуваним, глибоко захованим бажанням. Після кількох кволих ривків вона здається і дозволяє Тарасу робити з її ротом все, що йому заманеться.

Секрет в тому, що руки над головою – це слабке місце Марти, яка занадто правильна. Вона може досягти піку тільки в такій позі. І зараз, отак стоячи з Тарасом, Марті здається, що вона може досягти піку в такій позі навіть без сексу. Але тільки з цим чоловіком.

Вони розривають поцілунок і добру хвилину переводять подих.

- Сюди можуть зайти, - каже Марта.

Тарас відпускає її руки, усміхається своєю трикутною усмішкою і по-власницьки кладе свої долоні на її стегна.

- Я зупинився в готелі через дорогу.

- І що з того? – запитує Марта, одягаючи на обличчя свою звичну байдужість.

Марта з тих людей, які завжди щось одягають на обличчя, навіть коли решта тіла залишається ню. Тарас думає, що гардероб її обличчя надто одноманітний – він бачив лише злість і оцю байдужість.

- Пора оновити твій гардероб, - шепоче він, вдивляючись у лице Марти.

Марта не розуміє, до чого тут раптом гардероб, але не дозволяє збити себе з пантелику.

- По-моєму, ти щось не так зрозумів. Нічого не змінилося.

Вона прибирає його долоні зі своїх стегон.

- Мені в тобі не подобається одна річ, - каже Тарас, зітхаючи і опускаючи очі.

- Що саме?

- Твоя обручка.

Коли Тарас піднімає очі, у них світиться лукавство.

- Твоя мені теж не до вподоби, - говорить Марта і злиться.

Вони обоє знають, що справа не в ювелірці на їхніх безіменних пальцях.

Тарас мовчки знімає свою обручку, ховає до нагрудної кишені, тоді ловить праву руку Марти і стягує з безіменного пальця візитку її шлюбу. Марта оговтується тільки коли її обручка опиняється в його долоні.

- Віддай!

Він відходить на кілька кроків назад і продовжує лукаво усміхатися.

- Готель через дорогу. Номер п’ятдесят шість.

Вона не встигає нічого відповісти до того, як за Тарасом гримають двері.