Історія №6. ГРА З ЯЗИКОМ (1)

Марта настільки правильна, що навіть родимки на її тілі розташовані симетрично. Вона заявила йому, що не грає з чоловіками за їхніми правилами. «Ти або будеш зі мною так, як того хочу я, або ніяк». Тарас чортихається щоразу, коли згадує цю її фразу, і подумки вкотре повторює те, чим відповів їй: «Я буду першим, хто змусить тебе змінити правила».

Їхня переписка не схожа на звичайний обмін повідомленнями між двома зрілими, зайнятими людьми, які знаходять час на месенджер лише між перекусами і нарадами. Скоріше, це любовне листування яких-небудь Жорж Санд і Альфреда де Мюссе ХХІ століття. Надто практичних і цинічних Санд і Мюссе.

У Тараса і Марти все набагато складніше. Марта не настільки велелюбна, як знаменита письменниця. Їй просто завжди подобалося закохувати в себе, брати від чоловіка потрібне і шпурляти його геть, за паркан, як набридливе, покоцане виразками кошеня, яке все одно довго не протягне, і взагалі – вже награлася, тому брись.

Тарас ніяк не меланхолійний поет з тими складними душевними метаннями, які аж викликають хворобливі погойдування голови. Тараса голова взагалі турбує менше і хитається менше, ніж деякі життєво необхідні органи нижче. Особливо, останнім часом – відколи у них з Мартою ділова співпраця.

Він злиться, перечитуючи листування. Злиться, що вона не відписує. Злиться, коли відписує не так, як йому хочеться. Тобто, знову оці банальні: «вибачай, але ні», «у мене чоловік і двоє дітей», «між нами забагато відстані» і «краще перетинаймося лише по роботі».

Марта виправдовується цими причинами лише спочатку. Тарас не сумнівається, що то просто виправдання, і терпляче очікує її зізнання, а потім – зміни її правил.

Зізнання відбувається, та правила не змінюються. Марта не стримується і каже прямо. Чи то пак, пише: «У тебе був шанс. Чому тоді в готелі ти пішов у свій номер, провівши мене до дверей?».

Вона хоче, щоб він шкодував і відчував себе останнім йолопом. Виходить не так, як вона хоче.

Тарас відповідає знущально, розлого, грубо, але чесно: «Ти випила чотири келихи, щоб на ранок з чистою совістю сказати мені, що це все алкоголь і «лишімося друзями». А я так не граю. Ти повинна бути тверезою, при світлій пам’яті і здоровому глузді, коли я тебе цілуватиму».

Марта біситься: «Ти ж хотів просто одну ніч. То чим такий варіант тебе не влаштовує? Переспали б і забули».

«Переспати – так. Забути – ні», - відповідає він.

Бісяться обоє. Тарас – бо вона вдає, що не розуміє. Марта – бо вдавати, що вона не розуміє, більше не вийде.

«Що ж, можливість втрачено. Нічого не буде», - врешті кидається вердиктом вона.

«Та ну?».

Вони обоє хочуть того самого – провести разом ніч. Але Марта хоче так, щоб на ранок сказати: «Прощай», а при наступній зустрічі: «О, здається, ми перетиналися по роботі, але не пам’ятаю точно коли і за яких обставин». А Тарас хоче так, щоб на ранок вона попросила: «Приїжджай частіше», а потім діймала його есемесками, повідомленнями у вайбері, скайпі, фейсбуці і всіх можливих месенджерах. Він, звичайно, не відповідатиме. Просто якось приїде до її міста, нахилить її над столом, можливо, навіть у її власному кабінеті, і грубо візьме, так, що її стогони змусять червоніти молоденьку секретарку за дверима. Після всього Тарас скаже, що питання подальшої співпраці передає своєму заступнику, і застібаючи ширінку, докине: «Якщо хочеш, трахати тебе теж йому доручу».

Їхні плани не співпадають, бо Марта не грає з чоловіками за їхніми правилами: «Все має бути так, як того хочу я». А Тарас не звик дуже викладатися, щоб прокласти шлях до жіночої спідниці. Зазвичай він підморгує два рази, закушує губу і шепоче своїм голосом з хрипинкою щось на кшталт: «Погода сьогодні така мокра…», а жінка вже мокра, як і погода, й готова кинути йому до ніг разом зі спідницею серце і гордість.

Їхні плани не співпадають, тож він злиться. Так злиться, що знаходить мільйон справ у її місті, щоб вирватися туди хоча б на день попри напружений графік і день народження дружини.

У Марти інтерв’ю на головному міському каналі. Вона нервова від ранку, бо не те, щоб ця програма дуже важлива і багато людей її подивляться, але партнери оцінять. Потенційні партнери – тим паче. Їхній компанії партнери зараз ох як потрібні. Марта готова використовувати всі законні і не законні, пристойні і не пристойні, порядні і не дуже методи, щоб вибратися із коловороту, у який потрапила, цілою і з прибутком.

Інтерв’ю проходить добре, ведучий ставить запитання правильні і по темі, без каверз, підводних каменів і слизького підтексту. Все йде гарно і за сценарієм, але в іншому кінці студії Марті ввижається знайома постать, яку їй менше за все хотілося б бачити. Марта запинається з відповіддю, але вчасно бере у руки склянку води, тоді бере у руки себе і продовжує.

У кімнатці, яка чимось нагадує гримерку, порожньо. Марта заходить, обпирається обома руками на столик біля дзеркала і полегшено видихає. Чому ж стільки нервів, думається їй, мала й важливіші бесіди.

Двері поруч скриплять, Марта повертає голову і застигає.

Тарас дивиться на неї зі своєю фірмовою знущально-звабливою усмішкою, а тоді підходить майже впритул і протягує букет із семи червоних троянд. До біса гарних червоних троянд.

І це все ніяк не вписується у її правила. У його правила – тим паче.