Історія №1. БЛАГЕ ДІЛО ГРІХ (3)

У стосунках з людьми Сильвія не дуже. Вона звикла брати, нічого не віддаючи взамін. Люди не бачать у ній мінусів і самі привчають до такого споживацького використання їхньої любові. Звичайно, у всьому винні вони самі.

Артур в першу чергу. Він терпляче привчав її до своєї любові, як привчають щойно прозріле і окріпле кошеня до миски і лотка. Артур сюсюкався з Сильвією, коли вона, подібно до того ж таки кошеняти, займала оборонну позицію. Кошенята у такі моменти сичать, в них стає дибом шерсть і спина вигинається. Сильвія не сичала і спину не вигинала, але всілякими способами давала Артуру зрозуміти, що його шанси мізерніші за піщинки у Аравійській пустелі. Особливо, якщо дивитися з оглядового майданчика хмарочосу Бурдж-Халіфа.

Правильно, з хмарочосу Бурдж-Халіфа не видно ніякої Аравійської пустелі, надто вже далеко. Через те шанси Артура були ще мізернішими. Та якимось дивом ці шанси зробили неможливе – доросли до звання «реальність».

Сильвія відмовляла Артуру через одну-єдину причину – вона не хотіла брехати, а знала, що доведеться.

Дещо змусило Сильвію розгледіти піщинки з хмарочосу Бурдж-Халіфа. Гірше, ніж брехня, у розумінні Сильвії, тільки зрада. Вона перетерпіла одну свою, одну чужу і зрозуміла, що повинна обрати людину, яка їй не зрадить нізащо і якій вона не захоче зраджувати.

Однак, щось пішло не так. Сильвія злиться і намагається вирахувати той момент, коли вперше подумала, що добре було б спробувати і цей різновид гріха. Вона читає «Сатанинську біблію» запоєм. Як алкоголік, якому конче треба мати під рукою пляшку, так і Сильвія носиться із цією книжкою всюди. Не бере тільки у церкву, бо скільки б корисного не вичитала там, грішити таким блюзнірством не хоче.

Отець Валентин помічає, що з його прихожанкою щось діється. Вона наче замовчує якісь гріхи – чи то вже скоєні, чи лише заплановані. Священик намагається розговорити Сильвію, але та спочатку обмежується стандартним переліком своїх провин, на хвилину замовкає, а тоді непевно додає, що читає одну погану книгу. Отець Валентин терпляче розпитує, що то за книга і чого Сильвія вирішила, що вона гріховна.

У Сильвії з язика майже злітає назва, але раптом вона того свого язика прикушує і смиренно відповідає отцю:

- У ній йдеться про речі, які не варто було б читати праведному християнинові.

Більше отець Валентин не запитує. Він вирішує, що тій книжці ближче до еротики, ніж до сатани, і повчає Сильвію, як гріху протистояти і скільки читати Біблію. Звісно, й цього разу отець відпускає її гріхи разом з отим «збрехала сім разів», і тужить, що його віддана прихожанка досі не може позбутися своєї брехні. 

 Дорогою додому Сильвія думає, що досі не внесла у список причин, через які готова зрадити Артуру, його атеїзм. Теоретично, якщо зрадити людині, яка у поняття праведності і грішності не вірить, то ця людина й не матиме права тебе звинувачувати. Теоретично, хіба гріх – зрадити грішнику, який грішником себе навіть не визнає? Сильвія сумнівається, але дев’яносто чотири причини вже має.

Вона приходить додому і в першу чергу йде обійматися з чоловіком. Артур зустрічає її у дверях кухні з канапкою і напханим ротом. Й тут Сильвія могла б додати ще одну причину – вона ненавидить, коли він носиться з канапками по всій квартирі, викладаючи крихтами після себе доріжку. Вона могла б додати ще й цю причину, але Артур відкладає канапку і обіймає Сильвію надто міцно, так що їй раптом не хочеться про жодні причини думати.