Глава 34. Сповідь двох сестер, обійми крізь сльози та давній корейський устрій

Глава 34. Сповідь двох сестер, обійми крізь сльози та давній корейський устрій

Тиша лісової вілли діяла на зболене серце Пе Рони мов цілющий бальзам. Дівчина лежала у просторій, залитій теплим сонячним світлом кімнаті під м'якою ковдрою. Завдяки вчасно наданій медичній допомозі та дбайливому догляду її дихання вирівнялося, а до блідих щік повільно повертався природний рум'янець.

Пак Йон Хва ні на крок не відходила від ліжка. Вона безперервно тримала Пе Рону за руку, обережно зігріваючи її долоні у своїх. Коли Пе Рона остаточно розплющила очі й тихо вихлюпнула залишки важкого сну, Йон Хва подивилася на неї з такою безмежною ніжністю та болем, якої Пе Рона ще ніколи у своєму житті не відчувала від сторонніх людей.

— Як ти почуваєшся, Пе Рона? — тихо прошепотіла Йон Хва, дбайливо поправляючи їй ковдру.

— Мені... мені вже краще, дякую вам, пані Йон Хва... — слабким голосом відповіла Пе Рона, намагаючись піднятися. — Навіщо ви так піклуєтеся про мене? Я ж просто бідна репетиторка, через яку у вашій родині сталося стільки біди...

Йон Хва не втрималася. Гарячі сльози знову забриніли на її віях. Вона міцніше стисла руку дівчини й подивувалася їй просто в очі:

— Не кажи так більше ніколи. Ти не просто репетиторка... Пе Рона, ти повинна дізнатися правду, яку від тебе приховували роками. Новини вже розгриміли на все місто, і я не хочу, щоб ти дізнавалася про це від чужих людей.

Пе Рона стривожено застигла, примружившись:

— Про що ви кажете?

— Мій батько... пан Мін Хо... Він твій біологічний батько, — вимовила Йон Хва, і її голос затремтів від хвилювання. — Ти — його рідна донька від пані Сон Чжин. А це означає, що ми з тобою... ми з тобою рідні сестри по батькові.

Ці слова пролунали в кімнаті мов грім серед ясного неба. Пе Рона затамувала подих, її очі розширилися від шоку. Вона дико дивилася на Йон Хва, не в змозі осягнути почуте. У її голові спалахували спогади: жорстокість пана Мін Хо, його важка нога на її плечі, знущання Су Рьон... Людина, яка давила її на підлозі, мов непотрібний бруд, виявилася її рідним батьком!

— Ні... Ні, цього не може бути! — крізь сльози вигукнула Пе Рона, закриваючи обличчя руками. — Це якийсь жахливий сон!

— Це правда, Пе Рона, — м'яко мовила Йон Хва, сідаючи біля неї на край ліжка й обіймаючи її за плечі. — Але слухай мене уважно. Ти ні в чому не винна. Мій батько вчинив як боягуз і монстр, але я... я ніколи не відвернуся від тебе. Відсьогодні в тебе є старша сестра, яка захистить тебе від будь-якого зазіхання!

Пе Рона подивилася на Йон Хва через плетиво сліз. Побачивши в її очах лише щиру любов і відсутність будь-якої огиди чи зверхності, серце Пе Рони остаточно розтопилося. Уся гіркота й біль, що збиралися роками, вирвалися назовні. Дівчина зрозуміла: відтепер у неї є мета в житті. Вона більше не беззахисна сирота без майбутнього. Вона боротиметься за свою гідність, за свою матір і за своє право співати — адже поруч із нею тепер була справжня рідна людина.

У цей момент двері кімнати повільно відчинилися. На порозі з'явився Ростіслав. Його обличчя було блідим від переживань, а очі горіли від щирого, відчайдушного бажання віддати їй усе тепло свого серця.

Побачивши Пе Рону живу й неушкоджену, хлопець застиг на мить, а потім робив кілька швидких кроків углиб кімнати:

— Пе Рона... Мені так шкода... — з глибини душі вихопилося в Ростіслава. — Мені так жаль за все, що зробили мої й твої батьки! Вибач мене, що я не захистив тебе тоді!

Пе Рона, побачивши його щирість і палаючий погляд, більше не мала сил тримати дистанцію. Усі застереження випарувалися. Вона підхопилася з ліжка й з усієї сили ворвалася в його гарячі, міцні обійми.

— Ростіславе! — заридала вона, ховаючи обличчя на його грудях.

Ростіслав міцно обхопив її руками, притискаючи дівчину до себе й дбайливо цілуючи її волосся. Для них обох у цей момент перестали існувати статус, статки й ворожнеча родин — існувало лише їхнє перше, чисте й незламне кохання.

Тим часом на першому поверсі вілли Дем'ян підійшов до Йон Хва, яка вийшла з кімнати, аби дати молодим можливість побути наодинці.

Дем'ян обережно притягнув дружину до себе, цілуючи її в скроню:

— Нам час діяти, мала квітка. Я дізнався, що батьки вже готують остаточний удар по вашому бізнесу. Ми мусимо їхати до твоїх батьків прямо зараз. Ми повинні покінчити з цією війною раз і назавжди, поки вони не знищили один одного.

Йон Хва підвела на нього погляд, у якому змішалися тривога й повага:

— Дем'яне... Моя родина дуже консервативна Мій батько та мати, попри весь свій бруд, вимагають дотримання корейських звичаїв. Якщо ти прийдеш як мій чоловік і господар нашої нової родини, ти повинен будеш зробити їм традиційний глибокий уклін — кьонне — і висловити свою повагу як зятя. Лише так ми зможемо змусити їх слухати й зупинити цю безумну бійню.

Дем'ян посміхнувся, його погляд став залізним і впевненим:

— Я готовий до цього. Якщо один традиційний уклін зможе приборкати їхній гнів і забезпечити спокій для тебе й для Пе Рони — я зроблю це без вагань. Я виконаю їхні звичаї, але вимагатиму від них остаточного миру.

Вони вирішили негайно вирушати до міста. Ростіслав та Пе Рона залишилися разом на затишній віллі під надійною охороною людей Владимира Корсакова. Ростіслав тримав Пе Рону за руку, обіцяючи, що більше ніколи й нікому не дозволить її образити.

А Дем'ян та Пак Йон Хва рушили назустріч батьківському гніву, готові поставити фінальну крапку в цій тривалій і кривавій війні двох родин.