Глава 32. Шторм біля моря, криваві результати та розкрита кров 

Глава 32. Шторм біля моря, криваві результати та розкрита кров

Осінній ранок біля сірої п'ятиповерхівки на околиці міста дихав крижаною вогкістю. Сон Чжин разом із молодшою донькою Со А саме збиралася готувати сніданок, як раптом у двері їхньої скромної квартири почали ногами й кулаками люто загрібати невідомі чоловіки.

Коли Сон Чжин відчинила двері, на порозі стояли міцні, похмурі молодики в чорних куртках — найманці, яких відправила Су Рьон. Не витрачаючи часу на розмови, вони тицнули жінці в обличчя фальсифікований папір про нібито величезні борги за оренду та вимогу негайно звільнити приміщення.

— У вас десять хвилин, щоб зібрати ганчір'я й виметатися геть! — грубо загримів старший із них, штовхаючи Сон Чжин у плече та викидаючи її речі просто на брудну підлогову дошку в коридорі.

Маленька Со А розплакалася від переляку, міцно вчепившись у спідницю матері. Сон Чжин, відтягуючи доньку від нападників, тремтіла від оскаженіння й невимовного гніву. Вона чітко розуміла, чиїх це рук справа. Су Рьон вирішила знищити її родину остаточно, позбавивши навіть даху над головою.

— Ти не зламаєш мене, Су Рьон... — крізь зуби й сльози процідила Сон Чжин, збираючи в оберемок перелякану Со А. — Я не залишу це просто так! Я піду в міністерство освіти, я піду до преси! Я розкажу всім, як ти та твій чоловік — мій колишній, який зрадив мене й кинув із дитиною — знущаєтеся з людей!

Силою вигнанні на вулицю разом із кількома пакетами речей, Сон Чжин, тримаючи за руку Со А, одразу попрямувала до обласного управління міністерства, сподіваючись знайти там захист і справедливість. Проте чиновники, яких Су Рьон уже давно підкупила своїми грошима й зв'язками, навіть не стали слухати бідну жінку. Вони з ганьбою виставили Сон Чжин за двері міністерства, погрожуючи поліцією.

Опинившись на холодній вулиці без копійки в кишені, Сон Чжин схопилася за голову. У її душі панував дикий розпач: «Боже мій... Де зараз Пе Рона? Що з нею на іспитах?!»

Тим часом у великому актовому залі музичного коледжу панувала урочиста й напружена тиша. Викладачі вивісили на дошку оголошень офіційні списки зарахованих абітурієнтів.

Пе Рона, важко дихаючи від хвилювання, проштовхнулася крізь натовп дітей багатіїв. Вона гарячково шукала своє прізвище на перших рядках, впевнена в чистоті свого виступу. Проте її прізвища не було ні серед перших, ні серед останніх зарахованих.

У списку студентів першого курсу гордо майоріли прізвища дітей Корсакових та Су Рьон — зарахований Ростіслав, зараховані Су Ґьон та Кьо Хун. А поруч із прізвищем Пе Рони стояв найнижчий, ганебний бал, поставивши жирний хрест на її мрії.

Пе Рона застигла. Зір затуманився від пекучих сліз. Вона почувалася абсолютно розчавленою, приниженою й розбитою. Їй було невимовно соромно повертатися додому до матері, яка так благала її не йти на ці іспити.

Не тямлячи себе від болю, Пе Рона побігла геть від коледжу. Вона бігла, не розбираючи дороги, поки перед нею не замаячіло сіре, затягнуте туманом осіннє море. Хвилі з гуркотом билися об слизький, темний пірс.

Пе Рона ступила на мокрий камінь. Леденючий вітер пропікав її тонку сукню, але внутрішній біль був сильнішим. Опустивши голову, дівчина зробила крок у прірву — у холодну, бурхливу морську безодню.

Важка вода миттєво накрила її з головою. Пе Рона почала захлинатися, легені пекли від солоного холоду, свідомість повільно згасала...

Раптом крізь товщу води її з силою схопила міцна чоловіча рука. Дем'ян, який разом із Йон Хва проїжджав уздовж набережної й випадково помітив самотню постать на пірсі, миттєво зреагував і витягнув непритомну дівчину на берег.

На піщаному березі Дем'ян дбайливо поклав Пе Рону на свою куртку. Йон Хва, плачучи від переляку, припала до дівчини, розтираючи її замерзлі руки й накриваючи своїм теплом.

— Пе Рона! Дихай, благаю тебе, дихай! — крізь сльози шепотіла Йон Хва, притискаючи тремтячу дівчину до себе.

— Я біжу за лікарем і знайду її матір із сестрою! Тримай її в теплі! — вигукнув Дем'ян і швидко побіг до машини.

Поки Пе Рона повільно приходила до тями, ледь відкриваючи повіки, смартфон Йон Хва у кишені почав беззупинно вібрувати. Мережу струсонула масштабна, вибухова новина.

Селена Корсакова разом із журналістами втілила свій план: в інтернеті та в новинних стрічках Google спалахнув грандіозний гучний скандал. На перших шпальтах майоріли заголовки з доказами фальсифікацій і головною сенсацією року: «Чоловік пані Су Рьон має позашлюбну рідну доньку — бідну абітурієнтку Пе Рону!»

Йон Хва, читаючи ці рядки на екрані телефону, охопив справжній жах. Вона переводила розгублений, повний шоку погляд із тексту в телефоні на зблідле, беззахисне обличчя Пе Рони, яка лежала поруч із нею.

Усі деталі — схожі риси обличчя, таємничий зв'язок, жорстокість батька — вмить склалися в єдине ціле.

— Боже мій... — гарячі сльози забриніли на очах Йон Хва, і вона міцно, з усієї сили пригорнула Пе Рону до своїх грудей. — Ти... ти моя рідна сестра...

Йон Хва дивилася на дівчину з невимовною ніжністю й залізною рішучістю в серці. Вона згадувала, як жорстоко батько й мати вчинили з цією дівчиною, і подумки дала собі священну клятву:

«Хай що б сталося далі... Як би наш батько не вчинив із тобою, я берігатиму тебе. Я захищу тебе від усього світу, моя сестричко».

Тим часом у своєму шикарному кабінеті Владимир Корсаков довго дивився на екран телевізора, де випуск новин детально розмивав репутацію родини Пак. Він розумів, що тепер війна вийшла на відкритий рівень.

Зважаючи на те, що його люди донули, що за віллою Дем'яна та Йон Хва вже стежать люди Су Рьон, Владимир прийняв остаточне рішення. Він вирішив особисто взяти під захист свого сина, його нову дружину та бідну Пе Рону, аби остаточно розчавити родину Пак і не дати їм зруйнувати життя молодих.